Економічна природа та особливості розвитку освітнього потенціалу України

Для розуміння природи результатів освіти необхідно розмежування внутрішніх і кінцевих цілей діяльності у цій сфері. Проблема полягає в тому, що позитивний ефект, породжений діяльністю в освітній сфері, проявляється в двох вимірах: це можуть бути первинні результати і кінцеві. В якості первинних, наочних виступають результати, що визначені внутрішніми цілями самої освітянської діяльності: загальне охоплення дітей шкільного віку середньою освітою, випуск певної кількості кваліфікованих працівників за різними спеціальностями, випуск фахівців вищих рівнів освіти тощо. Ці показники є орієнтирами для визначення результатів функціонування освіти як специфічної галузі людської діяльності.

Водночас, результат освітньої діяльності фіксується не тільки на етапі надання освітньої послуги – тобто передачі знань, вони знаходять прояв у подальшій діяльності тих суб’єктів, що одержали освіту та її результатах. Результатами можуть стати поліпшення економічних показників: зростання продуктивності праці працівників, доходів підприємств та країни. Не менш важливими виступають широкого спектру соціальні наслідки вкладень в освіту. Але внаслідок численних об’єктивних і суб’єктивних причин вторинні, кінцеві результати можуть мати дуже різні значення. Кінцеві результати освіти здебільше знаходять прояв у довгочасному періоді, можуть не завжди проявлятися у прямих економічних показниках, не завжди відчуватися, а саме головне – потенційний характер їх прояву завжди визначається соціально-економічними умовами середовища.

Освіта як система організації певної діяльності потребує налагодження відповідного організаційно-економічного механізму, складність якого зумовлена її особливим значенням для суспільства. Проведений аналіз розвитку освіти в країнах світу дав змогу дійти висновку, що сучасному етапу притаманна еволюція форм її організації в напрямі конвергенції між ринковим і державним регулюванням освіти, в ході чого кожний з них набуває позитивних рис іншого. Наявність вад як в ринковому, так і в державному механізмі, застерігає від крайнощів: однозначний вибір необмеженої свободи ринку або вибір повного одержавлення системи освіти не є виправданим на даному етапі. Вибір оптимального варіанту розвитку системи освіти передбачає врахування можливих наслідків різних альтернатив, практично доцільних в кожному даному випадку при мінімальних витратах як з боку споживачів, так і з боку держави, та визначення раціонального співвідношення між ринковим та державним механізмами управління.

Для державного ж механізму завдання полягає не в тому, щоб перевести його на ринкові рейки, а впровадити механізми конкурентності, прозорості, відповідальності навчальних закладів за результати своєї діяльності, які б поєднувалися б із соціальними гарантіями уряду. Потребує вдосконалення весь механізм державного управління, і в першу чергу реальне впровадження прозорості процесу прийняття рішень, відповідальності та відкритості. Ефективність державного управління може бути забезпечена реальним залученням та посиленням участі в процесі прийняття рішень ще одного суб’єкту, а саме – громадськості.

У дисертації всебічно обгрунтовується, що саме це положення має бути керівним при визначенні сфер дії та особливостей механізму реалізації освітньої діяльності: не тотальна приватизація та комерціалізація, а продумана і зважена політика, спрямована на налагодження організаційно-економічного механізму системи освіти, яка відповідає вимогам ХХІ століття. У дисертаційному дослідженні наголошується, що освіта, хоч і відноситься до змішаних суспільних благ, за своєю споживчою властивістю є особливим благом, має особливі якості. Вона продукує дуже значні позитивні екстерналії для усього суспільства, для кожного громадянина, що зумовлює необхідність суспільного фінансування освітньої діяльності. Саме тому визначення міри та співвідношення державних і приватних форм фінансування повинно відбуватися, не тільки виходячи з позиції економічної доцільності та прибутковості, а має керуватися важливими політичними та соціальними цілями.

Розділ 2. Освітній потенціал розвитку суспільства. Реалізація призначення освіти в суспільстві, що полягає у формуванні і всебічному розвитку людської особистості, потребує визначення її потенціалу, тобто можливостей досягнення цих суспільно важливих цілей. Але тою мірою, як сама категорія освіти може мати різні значення, так і категорія освітнього потенціалу може розглядатися в різних за широтою змісту значеннях.

Освітній потенціал являє собою сукупність матеріально-речових і неречових елементів сфери освіти. Речові елементи – це ресурсна база системи освіти, яку представляють навчальні заклади, вчителі, учні, підручники, комп’ютерна техніка тощо. Неречові елементи – це ті знання, навички, цінності, норми поведінки, що втілені в самих людських особистостях в результаті освіти. Оцінити чи виміряти ці елементи прямими показниками неможливо, для їх виміру можуть бути застосовані відносні (рівень освіти, кваліфікації, рівень доходу тощо), які певною мірою характеризують різні аспекти. Синтетичним, інтегральним показником, в якому відображені речові та, деякою мірою, неречові елементи, виступає фонд освіти.

У вузькому розумінні, на думку здобувача, можна розглядати освітній потенціал як фонд освіти, якщо виходити з потенціалу тих реальних затрат, що здійснені суспільством на функціонування освітньої системи. Це ті затрати, що здійснені в поточному і попередньому періодах часу та уречевлені в наявних ресурсах діючої системи освіти та її випускниках. Фонд освіти має кількісне визначення: в обсягах накопиченої загальної і професійної освіти або у вартісних обсягах загальних затрат на освіту. Показується, що освіта в ширшому розумінні включає і самоосвіту, практичний досвід людей, нагромаджений освітній досвід поколінь людства. Це дає підстави визначити освітній потенціал і як такий, що поряд із фондом освіти включає досвід, набутий самоосвітою та практичною діяльністю людей. Отримані знання, тривалий час застосовувані на практиці, не залишаються незмінними, відбувається розвиток комунікативних здібностей працівника. Отже, освітній потенціал у більш широкому значенні включає фонд освіти та