Економічна природа та особливості розвитку освітнього потенціалу України

У роботі доводиться, що потенціал освіти виконує одну з визначальних функцій у забезпеченні сталого розвитку суспільства, який розглядається в єдності економічного, соціального та екологічного розвитку. Будь-яка освітня діяльність безпосередньо впливає на мікро-та макроекономічні процеси. Продуктивна природа освіти, її здатність бути могутнім фактором економічного зростання вже давно визнана економічною наукою. Водночас, в сучасному світі сприйняття освіти у вузькопрагматичному аспекті “витрати – віддачі” все більше вважається недостатнім, оскільки воно не відбиває усього її значення для цивілізаційного розвитку.

Автором відстоюється теоретико-методологічна позиція, згідно якої ефект освіти не обмежується впливом на показники економічного зростання на різних рівнях, цей вплив є різнобічним, багатовекторним. На цій концептуальній основі пропонується структурний підхід до дослідження результатів освіти залежно від характеру впливу на розвиток суспільства: безпосередній вплив освіти, що знаходить свій прояв в зростанні продуктивності праці, доходу, ВВП, та широкий спектр непрямих результатів, що не завжди піддаються економічному і статистичному виміру (зменшення бідності, демократизація суспільства, культурний розвиток, стабілізація політичної і криміногенної ситуації, поліпшення здоров’я дітей і дорослих, харчування, навколишнього природного середовища тощо).

Актуальною проблемою для більшості країн світу все більше виступає не стільки економічне зростання та його темпи, скільки забезпечення оптимально-збалансованого економічного та соціального розвитку суспільства. Освіта розглядається як один з найважливіших факторів забезпечення сталого розвитку країн світу, тобто такого розвитку, в якому задоволення сучасних потреб людства не зашкодить існуванню прийдешніх поколінь. Впливаючи на різні компоненти економічної, соціальної, політичної структури суспільства, освіта тим самим впливає на загальну динаміку, темпи та врівноваженість розвитку його складових. В роботі послідовно доводиться, що той вплив освіти, який важко піддається економічному виміру, виконує функцію каталізатора, формує соціально-економічне середовище для того, щоб могли проявитися і бути більш вагомими прямі результати освіти.

У цьому контексті всебічно аналізується соціальна функція освіти. Зокрема, доводиться, що зміст освіти, форми і методи її організації, управління, фінансовий механізм значною мірою впливають на соціальну структуру суспільства та тенденції її змін. На цій основі сформульовані принципи, дотримання яких при організації системи освіти дозволило б їй стати засобом послідовного подолання соціальної сегментації суспільства. Розширення можливостей здобуття освіти, яке виступає необхідним елементом підвищення соціальної справедливості, має оптимально поєднуватися з добре продуманою, виваженою державною політикою коригування нерівностей, цільової допомоги та цілеспрямованого, послідовного впливу на масштаби і структуру поширення системи освіти.

На основі грунтовного аналізу потенціалу освіти в забезпеченні суспільного розвитку країни обгрунтовується положення, що роль освіти значною мірою визначається її наявним потенціалом, нагромадженими речовими та неречовими ресурсами. Водночас, ця роль буде залишатися потенційною, якщо не будуть сформовані сприятливі соціально-економічні умови для ефективного використання освітнього потенціалу, що в свою чергу потребує постійного вдосконалення як внутрішнього механізму господарювання у сфері освіти, так і зовнішніх зв’язків між освітою та соціальним середовищем.

Розділ 3. Соціально-економічна ефективність освіти. Проблема ефективності освітньої діяльності виступає предметом особливої уваги в дослідженнях сучасних економістів, що зумовлено особливою складністю визначення конкретних економічних питань у сфері, метою якої є продукування духовних благ. Економічний механізм функціонування передбачає наявність вартісного зв’язку між витратами та одержаними результатами. У здійсненні освітньої діяльності перша частина – витрати – ще піддається аналізу, тоді як у встановленні другої – результатів – існують певні труднощі.

З метою вдосконалення методичного інструментарію дослідження ефективності освіти автором дисертації пропонується комплексно оцінювати результативність освітньої діяльності, виявляти результати за такими критеріями як економність, продуктивність та результативність. Економність – характеризує витратну, ресурсну сторону ефективності. Згідно цього критерію витрати мають бути мінімально можливими. Продуктивність – це співвідношення обсягів продукції або послуг з величиною витрат на їх виробництво. Результативність характеризує відповідність витрат і досягнутих результатів конкретним цілям. Якщо при оцінці продуктивності увага концентрується на окупності витрат, то при аналізі результативності – скоріше на мірі відповідності одержаних результатів певним потребам суспільства. Економність і продуктивність характеризують економічну ефективність, тобто співвідношення між величиною витрат та одержаним продуктом, ефектом. Результативність розкриває соціально-економічну ефективність, тобто відповідність результатів діяльності соціальним та економічним цілям суспільства.

З іншого боку, ефективність освіти розглядається на двох рівнях: внутрішня ефективність (продуктивність і результативність виробництва освітніх послуг з точки зору галузі освіти, її внутрішніх цілей і завдань) і зовнішня ефективність (виражає міру, якою “вироблені” навчальними закладами результати є бажаними для суспільства, задовольняють вимогам і цілям, поставленим перед ними суспільством).

Методика обчислення економічної ефективності освітньої діяльності грунтується на порівнянні величин витрат на освіту і віддач (у формі довічного доходу) з метою