Економічна природа та особливості розвитку освітнього потенціалу України

В реферованому науковому дослідженні зроблено підсумковий висновок, що в самому широкому розумінні інтегральний освітній потенціал включає в себе поряд із сукупними затратами суспільства на функціонування системи освіти та вищезазначеними елементами також нагромаджений досвід народу. Останній знаходить свій прояв у культурних і національних традиціях, моральних цінностях, які передаються від покоління до покоління і є цементуючим фундаментом спільного життя народу. На рівні сім’ї освітній потенціал формується не тільки освітою її старших членів, його важливим елементом виступають атмосфера відносин, взаємодії, взаємодопомоги, дух спільноти, що є новоутворенням, похідним від якостей, характеру, моралі батьків. На рівні виробничого колективу також завжди виникає такий надлюдський, духовний елемент, який знов-таки не зводиться до простої суми освітніх потенціалів окремих людей. В кожному даному випадку він має своє неповторне значення, сформоване комбінацією неповторних людських особистостей, їх якостей, характеристик, мотивацій і відносин. На рівні суспільства духовний компонент набуває надзвичайного значення. Багато віків вчених і мислителів різних країн цікавить питання про причини багатства та бідності народів. Причини таких явищ називаються і досліджуються, вони можуть бути численні. Але в основі багатьох причин, що визначають економічний і соціальний розвиток країн, лежать обставини нематеріального, духовного порядку. “Освіта, – відмічає професор В. Андрущенко, – є трансформацією “духу епохи” в структуру свідомості, світогляд, духовний світ, культуру і загальне єство особистості”1. Ставлення до сім’ї, виконання своїх обов’язків, до праці, любов до своєї рідної землі, національна гордість та патріотизм – цеглинки національної спільноти, що загалом визначають спрямування та динаміку тих складних соціальних і економічних процесів, що відбуваються в суспільстві, тим самим впливаючи на його загальний розвиток.

Проведений в дисертації аналіз сучасного стану системи освіти дав змогу дійти висновку, що освітній потенціал України на початок ХХІ століття характеризується досить потужною матеріальною базою, наявністю значної кількості навчальних закладів різних форм організації і власності, які забезпечують навчання на різних рівнях освіти. В Україні, не дивлячись на складні соціально-економічні умови, вдалося в цілому зберегти, а в системі загальної середньої та вищої освіти і поліпшити умови для здобуття населенням освіти.

Розвиток освітнього потенціалу загалом характеризується позитивними тенденціями: поліпшується забезпеченість навчального процесу закладами освіти, педагогічним персоналом, збільшується приток молоді, що прагне отримати повну середню і повну вищу освіту. Так, за період 1985/86 – 2001/02 кількість закладів середньої освіти зросла на 5, 3%, чисельність учнів денних закладів скоротилася на 2, 8%. Частка учнів, які навчались у другу й третю зміни, зменшилася з 12% до 8%, середня наповнюваність класів знизилася з 26 до 22 учнів, а завантаженість відповідно – з 14 учнів до 11, 6 учня на одного вчителя. Останніми роками в Україні з’являються навчальні заклади, засновані на інших окрім державної формах власності. На 1 вересня 2001 року в Україні працювало вже 256 шкіл приватної форми власності, в яких навчалося 24 тис. дітей, що складає близько 0, 4% всього учнівського контингенту.

Звертає на себе увагу система професійно-технічної освіти, котра зазнала значного скорочення за час з 1985 року. Причини цього пов’язуються із загальною кризовою ситуацією в економіці країни, скороченням потреби у кваліфікованих робітничих кадрах, відсутністю достатніх коштів у підприємств на утримання чи допомогу професійно-технічним закладам та ін. У 2001 році налічувалося 959 закладів професійно-технічної освіти, в яких навчалося 505, 6 тис. учнів. У порівнянні з 1985 роком їхня кількість зменшилася на 19, 1%, а учнів – на 31, 9%, що свідчить загалом про негативну, на думку автора, тенденцію у розвитку цієї галузі освіти.

 

Таблиця 1

Контингент навчальних закладів України (1985/86 – 2001/2002 н. р.) *

  

В 90-ті роки в Україні відбувається суттєве зростання кількості вищих навчальних закладів. Порівняно з 1985 роком кількість вищих навчальних закладів зросла на 12, 1% (з 877 до 983), переважно за рахунок відкриття нових вищих навчальних закладів недержавної форми. На початок 2001/02 навчального року в Україні було ліцензовано 171 недержавний вищий навчальний заклад, де навчалося 198 тис. чоловік (9, 4% всіх студентів). Чисельність студентів за період 1985-2001 роки спочатку мала тенденцію до зменшення, але останнім часом почала зростати – загалом на 26, 9% у порівнянні з 1985 роком.

Здійснена у дисертаційній роботі економічна оцінка освітнього потенціалу країни за допомогою такого синтетичного показника, як фонд освіти, дала змогу зробити висновки, що фонд освіти зайнятого населення в Україні у 1999 році сягав приблизно 151-156 млн-років нагромадженої освіти проти 280, 4 млн-років у 1989 році та 251, 5 млн-років у 1979 році. Це означає, що реальне використання в економіці нагромадженої освіти населення скоротилося майже у два рази за останні 10 років. Тривожними виступають: тенденція скорочення частки молоді, що здобуває професійно-технічну і базову вищу освіту; скрутне становище системи професійно-технічної освіти; постаріння та виїзд за кордон кваліфікованих педагогічних працівників; помітне зменшення чисельності наукових працівників і різке зниження результативності їх праці; суттєве скорочення державних асигнувань на освіту, зменшення рівня державних видатків на одного учня та одного студента.

Підвищення рівня освіченості всього населення, що знаходить прояв у зростанні чисельності населення з найвищими рівнями професійно-кваліфікаційної підготовки, – це, безумовно, позитивна тенденція. Разом з тим, вона не