Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Есеїстика Ірени Карпи в контексті розвитку сучасної української публіцистики

Предмет: 
Тип роботи: 
Магістерська робота
К-сть сторінок: 
66
Мова: 
Українська
Оцінка: 

прийоми, як вигадані персонажі та місця події, уявні кореспонденти.

Приклад дидактичного есе – робота Коттона Мезера “Як робити добро, або Боніфацій…” (1710). Вона надихнула до суспільного благодіяння Бенджаміна Франкліна. У своїй серії есе “Сайленс Дуґуд” він описав звичаї мешканців Бостона, піддавши критиці усе – від поганої поезії до проституції [Ципоруха, с. 61].
Особистісне есе – заснований на власному досвіді автора, розкриває аспекти авторської індивідуальності, вирізняється високим ступенем художньої ідеї, створює досвід для читача через суб’єктивний погляд, контекст або мотив. Його завдання – швидше подати, ніж розкрити, тому може набувати форми спогаду або сповіді;
Описове есе – у вигляді короткого біографічного нарису про місцевість або події. Він інтригує читача незвичною темою опису, поглядом із нової перспективи на відомий предмет. Розвиток подій у такому есеї теж має описовий характер із живими образами, з географічно чіткими деталями та зрозумілими аналогіями, з фактами, розсіяними серед описів і діалогів;
Інформативне есе – водночас пояснює, розкриває, досліджує та визначає. У ньому увага сконцентрована на поясненні авторської ідеї, досвіду або погляду;
Критичне есе – аналізує та оцінює твір чи подію, водночас інформативне і переконливе. Мета автора – краще пояснити читачеві предмет обговорення та переконати пристати на бік його власних оцінок. Тут загалом використовуються порівняльні та контрастні приклади для демонстрації власної оцінки, присутні гра слів, дошкульні випади;
Порівняльне есе – досліджує відмінність і подібність, обґрунтовує особисті переваги та вибір, описує світогляд і життєву філософію. До певної міри це есе вважається не окремим видом, а лише особливим модусом висвітлення будь якої теми в будь-якому жанрі, тому що цей вид слугує для інформування, переконання, аналізу;
Літературне есе (художнє, белетристичне) – твір нехудожньої літератури вишуканого стилю та елегантної образності зі свідомим прагненням до ефекту художньої літератури та вдумливим ставленням до предмета [Ципоруха, с. 62].
Проте західна типологія в інтерпретації О. Ципорухи занадто деталізована і не може бути транспольована на українську есеїстичну традицію. Хоча в українських дослідженнях з журналістської жанрології внутрішньожанрова типологія есея представлена в зародковому стані, все ж можна спостерегти й окремі продуктивні спроби. Спираючись на них, М. Баклицький запропонував таку більш пристосовану до реальної української практики і потреб типологію есе: 
-загальне есе. Воно може поєднувати подорож, філософію, рецепцію прочитаної літератури. В Україні цей жанр запроваджує сентименталізм. Прикладом цього виду можуть бути “Мои безделицы” Івана Вернета;
-есе-лист, що передбачає адресата і розмову з ним. Уже згадувався “Відкритий лист до Івана Виргана” М. Рильського;
-есе-замальовка має невеликий розмір і присвячена одній темі –тематичноцентрична: ті ж пейзажні замальовки з виразним авторським струменем;
-есе-стаття, що зазвичай має дидактичний імператив («Над озером. Баварія” Юрія Шереха);
-есе-лекція, промова, доповідь. В Україні твори такого кшталту лунають на присвоєнні звання почесного доктора Києво-Могилянської академії – та ж “Гуманітарна аура нації” Ліни Костенко;
-есе-щоденник – хроніка, зосереджена не на подіях чи ділових нотатках, а на вираженні авторського бачення світу (щоденникова есеїстика Сергія Єфремова, Олександра Довженка, Аркадія Любченка, “блокноти” Володимира Брюггена та ін.) [Баклицький, с. 31-32]. 
Окрім згаданих різновидів есею, існують ще й інші класифікації жанру. Так, західні критики виокремлюють розповідний, драматичний і поетичний есе. У першому з них автор стає оповідачем, який говорить про людей і події. У другому, що має форму діалогу чи полілогу, есеїст присутній незримо. І, нарешті, третій різновид пишеться швидше для себе, ніж для інших. Ближче до журналістики лежить поділ на есе-колонку (газетна колонка, подана в есеїстичній формі, так звана “колумністика”), есе-пояснення, есе-статтю, есе-лист (есе, написаний в епістолярній формі), есе-журнал (щось середнє між есе і щоденником мандрів). Також останнім часом дослідники виокремлюють есе-переконання, есе-роздум, есе-розповідь, есе-розмову, есе-монолог, есе-діалог і есе як комбінацію попередніх видів [Шебеліст, с.Теоретичні, с. 53]. 
Таким чином, у дослідженнях сучасних літературознавців поняття “есе” трактується гранично широко, що призводить до сприйняття його як особливої і багатоманітної жанрової системи або навіть сфери мислення, індивідаульно-авторського стилю, індивідуального суб’єктивізму автора.. 
 
1.2 Концепція індивідуального стилю в сучасній естеїстиці
 
На сучасному етапі жанр есе є одним з найбільш популярних. Тексти сучасних есеїстів (О. Багана, О. Войченко О. Забужко, Я. Гояна, І. Карпи, В. Медведя, Є. Пашковського, В. Цибулька, та багатьох інших) демонструють широкі можливості жанру, такі, як інтелектуалізм і пристрасність, поетичність та епатажність, філософічність та інтимність.
Автори “Літературознавчого словник-довідника” Р. Гром’як, Ю. Ковалів, В. Теремко наголошують, що есе характеризується такими стильовими особливостями, як образність; афористичність; парадоксальність. Для передачі особливостей сприйняття, освоєння світу автор есе залучає численні приклади; проводить паралелі; підбирає аналогії; використовує різні асоціації, різні засоби художньої виразності (метафори; алегоричні і притчові образи; символи). За мовленнєвою побудовою есе – це динамічне чергування полемічних висловлювань, запитань, установка на розмовну інтонацію й лексику. Відтак, на їхню думку, специфіка жанру есе полягає в тому, що:
-заголовок есе не перебуває в прямої залежності від теми: крім відображення змісту роботи він може бути відправною крапкою в міркуваннях автора, виражати відношення частини й цілого; 
-в есе індивідуальний авторський стиль – вимога жанру; 
-вільна композиція есе підлегла своїй внутрішній
Фото Капча