Есеїстика Ірени Карпи в контексті розвитку сучасної української публіцистики

Особливості її індивідуально-авторської концепції ми узагальнимо в наступному розділі дослідження. 

Отже, незважаючи на те що есеїстичний жанр відсвяткував нещодавно своє чотирьохсотріччя, він залишається однією з найменш теоретично вивчених галузей словесності. Невпинно оновлюючись і видозмінюючись від автора до автора, есеїстика наполегливо противиться скільки-небудь чіткому позначенню своєї специфіки, виступаючи радше як наджанрова система, що включає найрізноманітніші філософські, історичні, критичні, біографічні, автобіографічні, публіцистичні, моральні, науково-популярні твори. “Що таке есе, ніколи в точно не було визначено”, – стверджує один літературознавчий словник [Dictionary, с. 106], а інший додає ще більш категорично: “Есе не може бути приведене до якої-небудь дефініції” [Current, с. 98]. Ця невизначеність, невловимість і складає природу есе, зумовлену тією світоглядною установкою, яка змушує цей жанр постійно переростати свої жанрові кордони. 

Есе виражає індивідуальні враження й міркування автора з конкретного приводу або предмета й не претендує на вичерпне трактування. Відносно обсягу й функції межує, з одного боку, з науковою статтею й літературним нарисом, з іншого боку – з філософським трактатом. У глибинах есе закладена певна концепція людини, яка і надає чітку єдність всім тим зовнішніми ознаками жанру, що зазвичай перераховуються в енциклопедіях і словниках: невеликий обсяг, конкретна тема і підкреслено суб'єктивне її трактування, вільна композиція, схильність до парадоксів, образність, рухливість асоціацій, нерідко антитиповість мислення, орієнтування на інтимну відвертість і розмовну інтонацію. 

 

 

У літературознавстві XXІ ст. виникає потреба дослідження елементів біографізму. Біографізм – комплекс літературознавчих понять, що мають відношення до життєвого шляху письменника та його творчості. Включає він власне біографію, автобіографію, бібліографію. Як літературознавча проблема, біографізм має безпосереднє відношення до концептів «автор і авторство», до невичерпної складності поняття «суб’єкт творчості», тісного і багатопланового зв’язку між письменником і його твором [Храпченко,с. 218].

Багатовимірність авторської присутності в тексті, співіснування різних підходів до розуміння проблеми автора значною мірою породжують велику кількість термінів, якими дослідники намагаються позначити різні іпостасі автора й окреслити сфери його функціонування. У теоретико-концептуальному контексті висвітлення проблеми біографічних структурантів (життєві враження, відчуття та переживання письменника) ґрунтується на базі синергетичного розуміння інформації, яку залишає по собі письменник, і того, як вона сприймається іншими. Як відомо, синерген–онтологічно завершений життєвий, автобіографічний час. Це – життєво-творчий світ письменника, відтворений у певний часо-просторовий, історично-визначений доленосний момент [Дуб, с.18].

У дискусіях навколо творчості сучасних молодих авторів – і в тому числі Ірени Карпи – час від часу виринає питання біографізму. Якщо основа літературної біографії – життя автора, логічно, що основою творів молодої людини стає особистий досвід: усе побачене, почуте, пережите часто абсолютизується чи гіпертрофується, адже світогляд ґрунтується на єдиному, своєму, унікальному житті. 

Для того, щоб з’ясувати особливості есеїстки Ірени Карпи, збагнути стильові домінанти її публіцистики, необхідно коротко дослідити її біографію. 

“Вікіпедія” визначає Ірену Карпу трьома дефініціями: відома українська письменниця, співачка, журналістка. Карпа Ірена Ігорівна народилася 8 грудня 1980 р. в м. Черкаси, хоча дитинство переважно провела в Івано-Франківську та на Закарпатті. Ще із малечку вона захоплювалася мистецтвом та проявляла неабиякий талант. Тож батьки прийняли рішення віддати дівчину до художньої школи.

У 1998 р. І. Карпа стає студенткою одного із найпрестижніших столичних вищих навчальних закладів (Київський національний лінгвістичний університет) за фахом “французька філологія”. А вже наступного року стає засновницею та солісткою популярного серед молоді гурту “Фактично самі” (з 2007 “Qarpa”), музика якого становить суміш індастріалу, панк-року, хардкору та психоделічного тріп-хопу. 

Друкувалася в часопис “Четвер”. Першою її книгою стала “Знес Паленого”, виданої у 2000 у Івано-Франківську. До цієї книги ввійшли, поміж іншим, повість “50 хвилин трави” та есе “Сни Ієрихона”, які разом з есе “Ґанеша і Синкопа” та так званим інтерактивним романом “Полювання в Гельсінкі” склали видану в 2004 р. книгу “50 хвилин трави”.

Закінчивши навчання 2003 року, Ірена отримала магістерську ступінь з іноземної філології за спеціалізацією “Англійська та французька мови, зарубіжна література”. Рік подорожувала Південно-Східною Азією, наслідком чого став роман “Фройд би плакав”.

У 2005 Карпа починає працювати ведучою на телебаченні (канали “ICTV”, “Інтер”, з вересня 2007 року по серпень 2008 року – “MTV Ukraine”).

Четвертою її книгою став ще один роман – “Перламутрове порно”, який вийшов у 2005, п'ятою – роман “Btches Get Everything” в 2006-му. В цьому ж році Карпа випробувала себе як акторка (“Аутизм”, реж. О. Анпілогов, Україна, “Компот”, реж. А. Якушенков, Росія) та режисерка короткометражного кіно “Kyiv. Limited Edition”, знімається в