Феномен релігії у філософії історії М.С. Грушевського

Джерела і теоретико-методологічна основа дисертації. Джерелознавчою базою цього дослідження є передусім багатотомні “Історя України-Руси” та “Історія української літератури” М. Грушевського, які є найповнішим викладом його наукових поглядів. Сюди ж слід віднести такі його відомі видання, як “Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці”, “З історії релігійної думки на Україні”, популярні видання з історії України. Саме в працях з української історії формувалась і набула свого повного виразу концепція філософії історії вченого. Звідси логічно випливає, що дослідження релігієзнавчих поглядів вченого повинне грунтуватися насамперед на його аналізі історії українства.

Звичайно, це не виключає витлумачення тих релігієзнавчих проблем, які піднімались вченим у працях з всесвітньої історії, окремих рецензіях, статтях тощо.

Дане історико-релігієзнавче дослідження грунтується на певних методологічних засадах, які виступають орієнтирами при аналізі та узагальненні релігієзнавчих поглядів М. Грушевського. Це такі принципи: об’єктивності (автор виходить з переконання про неприпустимість внесення у дослідження суб’єтивних моментів. Висновки повинні грунтуватись на реальних судженнях вченого і бути логічно обгрунтованими) ; історизму (проблеми релігії у філософії історії М. Грушевського досліджувались з урахуванням інтелектуальних витоків позиції вченого, тих наукових тенденцій, які вплинули на уточнення його концепції і з урахуванням тенденції її подальшого розвитку) ; системності (дослідження передбачало виявлення спільних рис у поглядах М. Грушевського з аналогічними поглядами або поглядами більш загального рівня) ; позаконфесійності (при дослідженні творчості М. Грушевського погляди будь-якої конфесії або її представників дисертант не розглядав як засадничі).

Досліджуючи проблему релігії в концепції філософії історії М. Грушевського, дисертант також опирався на роботи тих українських вчених, у яких розробляються засади дослідження історико-релігієзнавчої, історико-філософської, історико-соціологічної, суспільної думки України (Горський В. С., Захара І. С., Ісаєвич Я. Д., Кашуба М. В., Колодний А. М., Лобовик Б. О., Нічик В. М., Паславський І. В., Шинкарук В. І., Яроцький П. Л. та ін.).

Наукова новизна дослідження, полягає у з’ясуванні того, що у спадщині М. Грушевського релігія є специфічним способом осягнення соціальним суб’єктом життєсмислозначущих проблем, а соціальний і культурний процеси є основою своєрідності релігії певної спільноти. Доведено, що на цьому теоретичному положенні грунтується концепція вченого про специфіку релігійного життя українського етносу і про народне християнство як релігію українського народу.

Здійснений філософський аналіз спадщини вченого дав змогу вперше обгрунтувати ряд положень, які відзначаються науковою новизною:

 у концепції М. Грушевського релігія постає способом усвідомлення і вирішення соціальним суб’єктом проблем, пов’язаних із пограничними умовами людського існування: відношення людини до життя (смисл і оцінка свого життя, моральна відповідальність за життя, гріх і спокута) ; оцінка людиною смерті (сутність смерті, ідея посмертної відплати), ставлення особи, соціальної спільноти до інших людей і спільнот (проповідь релігійної винятковості – толерантність, милосердя – немилосердність, любов, гуман-ність) ; розуміння людиною людини і світу (аскетизм, солідарність). Релігія – це і спосіб представлення, репрезентації людства в людині, осягнення нею своєї родової сутності. Специфічність релігії як поліфункціонального явища вбачається вченим у такому життє- і світосприйнятті, яке грунтується на вірі в надприродне, тоді коли виявом її сутності є такі світоглядно-моральні якості, як любов, гуманність, солідарність. У структурному плані елементами релігійного комплексу є світогляд і культ;

 світогляд є визначальним чинником релігійного комплексу. За М. Грушевським, функціональність релігії виявляється насамперед у її здатності бути способом такого самовизначення соціального суб’єкта в світі, яке надає його буттю вищий смисл, вищу цінність, вище виправдання, а також забезпечує рівновагу і дієвість в умовах стражденного існування. Як спосіб осягнення людиною своєї родової сутності релігія є найважливішим чинником солідарності людей;

 у спадщині вченого релігія постає як продукт ментальності, культури окремого етносу чи соціуму і водночас як їх носій. У визначеному соціальному просторі і часі релігія постає і як основа культури і в такий спосіб виконує свою культуротворчу функцію. Як елемент культури, релігія завжди постає формою її втілення. Звідси визнання М. Грушевським транслятивної функції релігії, тобто її здатності бути чинником культурної трансляції, яка у працях вченого досліджується при вивченні процесів утвердження світових релігій, поширення їх основних напрямків. Якщо догмати як найбільш яскраві показники відмінностей різних релігій при їх одночасному функціонуванні здатні спричиняти дезінтеграцію певної спільноти (етносу, соціуму), то взаємопроникнення культурного змісту цих релігій сприяє інтеграції;

 у вченні М. Грушевського про соціальні основи релігії можна виділити два основні підходи, які взаємопов’язані між собою. По-перше, це твердження, що соціальне становище різних верств і класів суспільності зумовлює особливості їхньої релігійної свідомості. По-друге, це положення про відповідність соціального змісту релігії провідним тенденціям суспільної еволюції – інтеграції й диференціації. Відповідно, релігія може виконувати полярні соціальні функції: виправдання, освячення існуючого соціального стану або ж його заперечення, з одного боку, а з другого – бути чинником становлення, функціонування і зникнення тієї чи іншої провідної тенденції суспільної еволюції;

 в основі своєрідності релігії українського етносу лежать соціальний і культурний процеси, які з часу національного формування відбуваються на національній території української суспільності. Релігією, яка стала підставою світогляду українського народу у новітній час, є, згідно з поглядами М. Грушевського, українське християнство, формування якого випадає на переходові часи XIV-XVII ст. і постає як інтеграція споріднених елементів магічно-натуралістичної, християнської