Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Феномен релігії у філософії історії М.С. Грушевського

Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Грушевського про зумовленість нової віри є, передовсім, його інтерпретація положень про базис і надбудову та соціальні факти. Ті зміни, які у розглядуваний період спричинилися до становлення народного християнства, М. Грушевський означив як “процес осідання на дно всеї культурної й соціальної надбудови старої української державності”. Цей висновок вченого має двояке значення. По-перше, він стверджує, що християнська релігія як надбудовне явище продовжила своє самостійне існування і після того, як були зруйновані економічні основи української державності. Специфічність підходу М. Грушевського вбачається дисертантом і в тому, що на його переконання, ті релігійні форми, ідеї, концепти, образи, які творились протягом століть, не тільки продовжили своє буття, але й виявили свою активність в нових соціально-економічних умовах, а саме “кермували уявою, словом і пером нових верств, що творились на руїнах старої Києво-Галицької державності”. У цьому твердженні і міститься своєрідне поєднання ідей базису-надбудови з положенням про соціальні факти Е. Дюркгейма. Адже тут релігія, як надбудовне явище, виявляє, з одного боку, здатність до продовження свого існування, до відтворення та перетворення, а з другого – здійснювати духовний тиск на певні соціальні сили.

По-друге, після втрати українством своєї державності, його вищі верстви посідають нижчі соціальні позиції, переходять в село і по суті сходять до рівня мас. “Розпорошується” між сільською людністю, а відповідно наближається до потреб села і церковна верства. Саме ці соціальні групи і відіграли провідну роль у поширенні християнства серед народних мас. У дисертації обгрунтована точка зору, що згідно з концепцією М. Грушевського, саме останні і виступають соціальним суб’єктом нової релігійності.
За М. Грушевським, підкреслюється в реферованому розділі, новий етап в історії християнства на теренах України пов’заний з такою соціальною і культурною трансформацією, коли носіями його подальшого функціонування стали народні маси. Це і було вирішальним чинником перетворення колись офіційного християнства у народне.
Аналіз спадщини М. Грушевського дає дисертанту підстави стверджувати, що у досліджуваному явищі він вбачав такі сутні вияви. Вживані ним терміни “нове християнство”, “нова релігія”, “нова віра” слугували для означення одного з різновидів християнства. Ця новизна криється насамперед у синкретичному характері цієї релігії, у якій поєднуються ідеї передхристиянського світогляду українського етносу з християнством і тими релігійними ідеями, які побутували на теренах України. Саме ця синкретичність унеможливлює ідентифікацію нової релігії з будь-яким християнським утворенням. Поняття “народне християнство”, “народна релігія” вказують на те, що нова віра була формою відображення соціальних інтересів і сподівань передовсім нижчих верств. Термін “українське християнство” вказує на ту принципову обставину, що цей різновид християнства за своїм культурним змістом є українським, є формою виразу національного змісту української культури.
Погляди М. Грушевського на відміни українського християнства дисертант аналізує з огляду на розуміння вченим сутності, специфіки і структури релігії як такої. Якщо, з одного боку, взяти до уваги твердження вченого про найбільший вплив на українську суспільність християнських ідей моральної відплати і спокути, а з другого боку, що поняттями гріх, спокута, відплата осягаються щонайперше сфера родинних відносин, то можна констатувати, що згідно з теорією М. Грушевського, предметом світоглядно-моральної рефлексії у народному християнстві є насамперед родинні відносини. Найважливішими складниками світоглядно-морального компоненту народної релігії є також ідеї солідарності та соціальності, універсальності людства, справедливість і моральна безкомпромісність як вищі доброчесності особи. Світоглядно-моральні питання народного християнства набули переважно земного, мирського морального змісту. Узагальненою характеристикою світоглядно-морального компоненту українського християнства є гуманізм.
Найсуттєвішими рисами віросповідно-догматичного аспекту народного християнства, як це випливає з праць М. Грушевського, є відсутність конфесійної ортодоксальності, винятковості. На думку вченого, стверджується у дисертації, ця характеристика нового християнства наклала свій відбиток на всі положення його віросповідного комплексу. Передовсім це стосується віри в бога. Аналізуючи народну творчість, М. Грушевський неодноразово наголошує на поєднанні у ній уявлень про передхристиянського і християнського Богів. Як з цього видно, вчений визнавав положення, що в самій своїй основі віросповідні положення українського християнства носять синкретичний характер. М. Грушевський вказує і на те, що віра в Бога поєднується у народній релігії з вірою у здатність людини впливати на ті сили, які керують навколишнім світом. Отже, вчений веде мову про поєднання віри в Бога, що передбачає його умилостивлення і магічних вірувань. Коли дослідник веде мову про догмати пов’язані з вірою в бога, то він наголошує, що на цю сферу віровчення здійснили вплив різні дуалістичні релігійні доктрини і передовсім болгарське богомольство.
У дисертації обгрунтовується положення про те, що відповідно до концепції вченого, віросповідно-догматична система нового християнства перебувала на етапі свого становлення. І хоча в її основі лежить загальнохристиянський символ віри, догматика нової релігії не тотожна жодному з напрямів християнства. Своїм дослідженням вчений стверджує що йшов процес формування відмінного розуміння суті і змісту віросповідних істин, їх ролі у житті віруючого.
Проаналізувавши грушевськівське бачення практичної, культової чи обрядової сторони, дисертант прийшов до таких висновків. По-перше, згідно з концепцією вченого, різноманітні культові дії вплетені в повсякленну діяльність людей, а отже зорієнтовані як на задоволення релігійних, так і реалізацію індивідуальних, родинніх, громадських, господарських потреб. Така практика різко контрастувала з ортодоксально-церковною діяльністю. По-друге, культова діяльність у народному християнстві становить єдність двох видів – магічного і умилостивлюючого культів. По-третє, у розумінні М. Грушевського релігійний
Фото Капча