Феномен релігії у філософії історії М.С. Грушевського

Такі відомі вчені як О. Пріцак і І. Паславський висловили свої міркування щодо бачення М. Грушевським ролі окремих релігійних течій в історії України. Однак судження на цю тему О. Пріцака не пов’зані з релігієзнавчими уявленнями українського історика. І. Паславський вказує на еволюцію поглядів М. Грушевського щодо оцінки реформаційних впливів на українське життя, проте не вдається в детальний аналіз становлення таких поглядів М. Грушевського.

Осторонь вищеназваних публікацій стоять розвідки А. Колодного, а також І. Гирича і В. Ульяновського. А. Колодний стверджує, що згідно з релігієзнавчою концепцією вченого релігія є одним з найважливіших чинників історії людства. Однак це твердження знаного дослідника не набуло розгорнутого вигляду, а відповідно він не аналізує проблеми структури, функціональності релігії тощо у спадщині М. Грушевського. І. Гірич та В. Ульяновський прийшли до висновку, що основна увага вченого концентрувалась на з’ясуванні релігії як суспільного й духовного феномену, який виконує передусім культурно-моральну функцію. Зазначимо, що їхня робота виконана у високопрофесійному стилі істориків, а тому не торкається питань філософського аналізу релігієзнавчих ідей М. Грушевського.

Проведений історіографічний огляд літератури з теми дисертації дає підстави виснувати, що автори аналізованих публікацій торкаються лише окремих аспектів релігієзнавчої концепції М. Грушевського, причому в площині своїх дослідницьких завдань. Однак розвідки, в яких би аналізувалась теорія релігії М. Грушевського в контексті його філософії історії, відсутні.

Другий розділ “М. Грушевський: проблеми сутності та функціональнос-ті релігії” присвячений передусім з’ясуванню питання про сутність, специфіку і структуру релігії у творчості вченого. Беручи до уваги методику аналізу мислителем тієї чи іншої релігії, сукупність висловлювань про неї, дисертант приходить до висновку, що у його творчості релігія постає як система світогляду і культу. Специфічну ознаку релігії дослідник вбачав у вірі в надприродне. Однак, це не знімає питання про розуміння ним сутнісних ознак релігії. У дисертації обгрунтовано твердження, що у концепції М. Грушевського основними проблемами релігії є: відношення людини до життя, оцінка людиною смерті, ставлення людини, соціальної спільноти до інших людей і спільнот, розуміння людиною людини і світу. Ці проблеми історик часто називав моральними, хоч їх можна було б назвати і екзистенціальними, оскільки вони торкаються пограничних умов людського існування.

Світогляд є визначальним чинником релігійного комплексу, у якому виокремлюється власне світоглядно-моральний і віросповідно-догматичний аспекти. Як випливає з праць вченого, з першим аспектом ідентифікуються сутнісні ознаки релігії, а з другим – її специфічні риси. З означеним підходом корелюють погляди вченого про духовну (ідейну) і практичну (обрядову, культову тощо) сторони релігії, які відрізняються між собою змістовною спрямованістю. Духовний аспект, в основі якого лежать світоглядно-моральні чинники, постає як діяльність особи по гуманістичному вирішенню смисложиттєвих проблем. В основі практичного або культового чи обрядового вияву релігії лежать, передовсім, віросповідно-догматичні чинники. Така діяльність особи чи спільноти спрямована на прославлення надприродного, його умилостивлення, стримування від таких вчинків, які можуть образити надприродне тощо.

У розділі аналізується також положення М. Грушевського про те, що релігія є способом представлення, репрезентації людства в людині, осягнення нею своєї родової сутності.

Релігію М. Грушевський розглядає як надто складне духовне утворення, зокрема, і як культурний феномен. Аналіз праць М. Грушевського свідчить, що релігія виступає формою вияву народності (ментальності) і культури певного етносу чи соціуму. В історико-генетичному плані не релігія є основою культури, а ментальні настанови представників певної культури постають чинниками, які визначають специфічність тієї чи іншої релігії. А тому найглибинніші відмінності між релігіями лежать не в догматах, а в їхньому культурному змісті. Досліджуються також уявлення М. Грушевського про взаємодію язичницьких і світових релігій і в цьому контексті про творення нових культурно-релігійних форм.

У реферованому розділі аналізуються концептуальні засади М. Грушевського щодо впливу соціальних умов на становлення і функціонування релігійного світогляду. Автор виокремлює два основні аспекти. Перший передбачає дослідження того, як соціальне становище певної спільноти, її соціальні уподобання, настрої і установки, характер взаємин з іншими спільнотами є визначальними чинниками релігійної свідомості. Другий аспект концепції М. Грушевського пов’язаний з його твердженням про відповідність соціального змісту релігії провідним тенденціям соціальної еволюції.

У дисертації обгрунтована точка зору, що у концепції М. Грушевського релігія є явищем поліфункціональним. Передовсім релігія виступає таким способом самовизначення соціального суб’єкта в світі, яке надає його буттю вищий смисл, вищу цінність і вище виправдання. Взаємозв’язаною з нею є функція забезпечення дієвості, рівноваги соціального суб’єкта в умовах його стражденного життя. Релігія постає і найважливішим чинником солідарності людей. Релігії властиві також функції культуротворення, трансляції культурних цінностей, дезінтеграції спільноти, члени якої сповідують різні релігії, а також інтеграції шляхом взаємопроникнення культурного змісту цих релігій. За М. Грушевським, соціальні функції релігії реалізуються щонайперше в її здатності виправдовувати, освячувати або ж, навпаки, заперечувати соціальне становище того чи іншого соціального суб’єкта, бути чинником становлення, функціонування й занепаду провідних тенденцій соціальної еволюції.

Теорія релігії як такої, у М. Грушевського нерозривно пов’язана з концепцією релігії українського народу. Дослідник виходить з того,