Філософія

Єдність матерії, руху, простору, часу.

Проблема взаємовідношення буття і духу.

Виникнення і природа свідомості. Поняття «свідомість» і «самосвідомість».

Проблема свідомості в історії філософії.

Відображення як всезагальна властивість матерії.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання необхідно враховувати, що знання про світ – складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу, зв’язку з іншими людьми.

Поняття світ завжди має конкретно-історичний зміст, який визначається станом: культури; науки; техніки; матеріального виробництва; суспільних відносин; природи.

Необхідно враховувати, що у процесі розвитку людини змінюється уявлення про світ, воно наповнюється конкретно-історичним та чуттєво-сприйнятним змістом. Тому світ виступає як єдність природної і суспільної дійсності, зумовленої практичною діяльністю.

У такому розумінні світ означає:

- по-перше, природні, об’єктивно-матеріальні властивості;

- по-друге, особливості людського практично-діяльнісного відношення до себе і до умов свого існування.

При підготовці другого питання слід звернути увагу на те, що питання про існування та буття світу розглядаються в онтології як вченні про суще, про першооснови буття.

Філософське життя Європи першої половини ХХ ст. характеризується рядом теоретичних пошуків, спроб створення загальної онтології:

• неоплатонізм із його давніми теологічними трактуваннями буття;
• феноменологія Є. Г. Гуссерля з його відмовою від гносеологізму;
• філософія М. Шелера;
• неореалістична «нова онтологія» Н. Гартмана;
• екзистенціалізм, що набув значного поширення в 20-60-х роках ХХ ст., розвинув суб’єктивну онтологію (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр).

Аналізуючи третє питання, важливо акцентувати увагу на тому, що категорія субстанції в історії розвитку філософської думки займає одне з найважливіших місць, бо від визначення змісту цієї категорії залежить будова всієї системи філософських поглядів:

• ідеалізм – під субстанцією розуміється дух (свідомість, ідеальне) ;
• матеріалізм – під субстанцією розуміється матерія;
• дуалізм – ідеальне та матеріальне розглядається як існуючі паралельно;
• деїзм – Бог є духовною першоосновою буття, першопричиною світу, але він не втручається в явища природи і суспільства;
• пантеїзм – Бог є тією основою, яка ототожнюється з субстанцією, природою;
• панпсихізм – розглядає душу, психіку як загальну властивість природи.

Далі необхідно підкреслити, що узагальнене визначення категорії «матерія» має базуватися на тому, що це – об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо чи опосередковано пізнане людиною. Вивчити це питання не можна без усебічного усвідомлення історичного формування філософського змісту поняття матерії, без з’ясування того, у чому полягає світоглядне і методологічне значення поняття матерії, яку роль воно відіграє в науковому пізнанні природи, суспільства, самої людини і її практичної діяльності.

Аналізуючи поняття руху потрібно визначити, що найважливіша його риса – його абсолютність і відносність. Абсолютний характер руху виражається в тому, що він вічний, нестворюваний і незнищуваний. Об’єктивний характер руху зумовлений об’єктивністю самої матерії, яка є носієм руху. Відносність руху виражається в тому, що він існує реально лише у вигляді конкретних матеріальних процесів, зовсім не вічних, а таких, що змінюють один одного; він існує також у своїх конкретних видах, що перетворюються один в одного.

Торкаючись питання про простір і час, слід загострити увагу на тому, що будь-який рух матерії можливий лише в просторі і часі. Як простір, так і час – дві основні об’єктивно реальні форми існування рухомої матерії. Кожний матеріальний предмет чи процес неодмінно має просторово-часові характеристики.

Оскільки простір і час – не прості форми, а корінні умови буття матерії, постільки поза ними ні про матерію, ні про її рух не може бути й мови. Якщо простір виражає співіснування речей, їх протяжність, порядок розташування відносно одна одної, то час виражає послідовність протікання матеріальних процесів, їх тривалість, порядок зміни одного одним. Обидві основні форми існування матерії не тільки органічно пов’язані з матерією, але й невіддільні одна від одної.

При висвітленні четвертого питання необхідно підкреслити, що узагальнене визначення категорії «матерія» має базуватися на тому, що це – об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо чи опосередковано пізнане людиною. Вивчити це питання не можна без усебічного усвідомлення історичного формування філософського змісту поняття матерії, без з’ясування того, у чому полягає світоглядне і методологічне значення поняття матерії, яку роль воно відіграє в науковому пізнанні природи, суспільства, самої людини і її практичної діяльності.

Аналізуючи поняття руху потрібно визначити, що найважливіша його риса – його абсолютність і відносність. Абсолютний характер руху виражається в тому, що він вічний, нестворюваний і незнищуваний. Об’єктивний характер руху зумовлений об’єктивністю самої матерії, яка є носієм руху. Відносність руху виражається в тому, що він існує реально лише у вигляді конкретних матеріальних процесів, зовсім не вічних, а таких, що змінюють один одного; він існує також у своїх конкретних видах, що перетворюються один в одного.

Торкаючись питання про простір і час, слід загострити увагу на тому, що будь-який рух матерії можливий лише в просторі і часі. Як простір, так і час – дві основні об’єктивно реальні форми існування рухомої матерії. Кожний матеріальний предмет чи процес неодмінно має просторово-часові характеристики.

Оскільки простір і час – не прості форми, а корінні умови буття матерії,