Філософія

При підготовці другого питання потрібно загострити увагу на тому, що в кінці XVI – XVII ст. у Західній Європі наступає епоха ранніх буржуазних революцій.

Необхідно звернути увагу на те, що для філософської і природничонаукової думки XVII ст. характерним є пошук методу наукового дослідження, який би став ефективним засобом боротьби проти залишків середньовічної схоластики. Основними проблемами були:

проблема методу:

• англійський філософ Ф. Бекон (1561-1626) – автор емпіричного методу, в основі якого лежить індукція, опора на експериментальні дослідження в процесі наукового пізнання;
• французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650) – творець раціоналістичного методу, в основі якого лежить дедукція, доведення неспроможності догматичних принципів пізнання дійсності.

проблема субстанції:

Бенедикт Спіноза (1632-1677) – представник раціоналістичної філософії:

• визнавав математичні раціональності принципом побудови всього сущого.
• продовжуючи традиції пантеїзму, обстоював ідею тотожності бога і природи, що розумів як єдину, вічну і нескінчену субстанцію, що є причиною самої себе.
• перейняв вчення Р. Декарта про субстанцію як абсолютну і безумовну річ, яка для свого існування не потребує інших речей, тобто є “причиною самої себе”.
• визнавав одну субстанцію – Бога, яка відкривається людині тільки через два атрибути – протяжність і мислення.
• людина – частина природи (тіло і душа взаємно незалежні внаслідок онтологічної незалежності двох атрибутів субстанції).
• джерелом достовірних істин вважав чуттєвий раціональний та інтуїтивний рід пізнання.

Вільгельм Готфрід Лейбніц (1646-1716) :

• справжня реальність є певні духовні центри сили – неподільні активні одиниці, які він називав монадами (грецьк. моназ – одиниця, неподільне).
• матерія сама по собі пасивна, їй бракує активності, сили (носієм цієї активності є монади; кожна монада подібна до душі, яка вміщена в матеріальну оболонку (тіло)
• світ є сукупністю монад, простих і складних (складні є результатом сполучення простих монад; світ монад ієрархізований: нижчі – вищі і увінчує усіх Бог).
• без чуттєвого досвіду жодна інтелектуальна діяльність була б неможливою.
• душа містить в собі низку понять, таких, як буття, єдність, тотожність, причина та ін., що її не можна вивести з досвіду).

При висвітленні третього питання важливо відзначити, що основу Просвітництва як ідейного руху ХVІІІ ст. становили:

• віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства) ;
• віра в науку, в соціальний прогрес;
• критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму;
• визнання природних прав людини.

Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Франції.

Найвідоміші французькі просвітники-філософи-деїсти: Франсуа Вольтер (1694-1778), Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755), Жан-Жак Руссо (1712-1778) і представники матеріалізму Дені Дідро (1713-1784), Жульєн Ламетрі (1709-1754), Клод Гельвецій (1715-1771), Поль Гольбах (1723-1789) та ін.

В Англії ідеї Просвітництва проповідували Антоні Шефтсбері (1671-1713), Джон Колінз (1676-1729) та ін.

У Німеччині представниками Просвітництва були Християн Вольф (1679-1759), Готгольд Лессінсг (1729-1781) та ін.

Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття (природного та соціального), просвітники мислили як знаряддя перетворення буття (розум сприймає буття в перспективі його перетворення, звідси – дух реформаторства, який охопив широкі кола освічених людей; віра в те, що за допомогою науки і розумних законів можна перебудувати світ).

Ключові поняття і терміни

буржуазна революція Просвітництво

метод субстанція

монада прогрес

індукція дедукція

раціональне пізнання інтуїтивне пізнання

Питання для самоконтролю

Які події в суспільно-політичному житті зумовили появу нової філософії у ХVІІ – ХVІІІ ст.?

Які особливості епохи Нового часу?

У чому сутність емпіричного й раціоналістичного методів дослідження?

У чому сутність проблеми субстанції в філософії?

Які основні риси французького Просвітництва?

Які основні риси німецького Просвітництва?

У чому специфіка англійського Просвітництва?

Бібліографічний список

Основна література: 3, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 5, 8, 13, 15, 23, 24, 32, 46, 63, 70.

Тема 6: Німецька класична філософія та марксизм

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

• німецьку класичну філософію, її особливості та значення;
• ідейні засади марксизму;
• особливості марксистського вчення.

Питання теми

Німецька класична філософія – значний етап у розвитку світової філософії.

Філософські погляди І. Канта.

Філософія Г. Гегеля – переворот у філософській думці ХІХ ст.

Антропологічний, метафізичний матеріалізм Л. Фейербаха.

Німецька класична філософія – теоретичний фундамент марксизму.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При розгляді першого питання слід загострити увагу на тому, що у другій половині XVIII – на початку XIX ст. у розвитку західноєвропейської філософської думки настав якісно новий етап. З’являється ціла плеяда мислителів, які спираючись на реалістичні ідеї Декарта, Спінози, Лейбніца, гуманістичні ідеали Просвітництва, роблять значний внесок у розвиток філософії і передусім діалектики. Йдеться про класичну німецьку філософію, представлену іменами Канта, Шеллінґа, Фіхте, Гегеля.

При вивченні другого питання доцільно виокремити два періоди у творчості І. Канта (1724-1804) :

докритичний – розглядає питання природознавства, науки. У цей період об’єктом дослідження Канта стає питання виникнення планет Сонячної системи. Кант спирається на праці Ньютона, Галілея, Кеплера, а також на основні принципи космології Декарта;

критичний – підкреслює творчий характер людської свідомості в процесі пізнання, абсолютизує творчий характер свідомості, відриває її від пізнавального процесу, розглядає поза цим процесом, протиставляє