Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Існують два типи знання – знання про предметні відносини дійсності, існуючі незалежно від людини, і знання, що відноситься до сфери самосвідомості, в яких виражене відношення людини до дійсності. Обидва типи знання історично виступали в різних формах звичайного знання, що формувалося в процесі безпосередньої життєвої відповіді, і наукового – як продукту спеціалізованої діяльності; релігійно-міфологічної і раціонально-теоретичної самосвідомості (світоглядної свідомості).

До якого типу знання відноситься знання, що формується філософією? Тут необхідно вийти з історико-матеріалістичного принципу обумовленості всіх явищ духовного життя суспільства практичними потребами життя людей. Специфіка того або іншого духовного життя може бути зрозуміла при з’ясуванні тієї специфічної суспільної потреби, на базі якої воно сформувалося. Однією з істотних соціальних потреб суспільства є потреба в усвідомленні людиною свого місця в світі як передумови вироблення певного до нього відношення і відповідної програми соціальної поведінки і діяльності. Ця соціальна потреба (безвідносно до того, усвідомлювалася вона чи ні, і в якій мірі) народжувала різні форми світоглядної свідомості (цілісного світосприйняття). Світоглядна свідомість як форма соціальної самосвідомості, заснована на певному світосприйнятті, у всіх своїх історичних формах була направлена на задоволення потреб духовного регулювальника в житті суспільства і особистості.

Філософія виникла в руслі історичного процесу зміни форм світогляду, що визначило специфіку того типу знання, яке вона формує. Виникнення філософії було відповіддю на історичну потребу дати раціонально-теоретичне обгрунтування світоглядних проблем. Формуючись як антипод релігії, філософія виступила як форма раціонально-теоретичного відношення до світу, і як форма пізнавальної діяльності усвідомлювала себе як наука. Для того, щоб теоретично вирішувати світоглядні проблеми, філософія повинна формувати певний тип знання. Оскільки філософія повинна дати відповіді на фундаментальні питання світогляду – про природу світу, вищі цілі і цінності людини, вона направлена на раціонально-теоретичне збагнення загальних форм буття і освоєння його людиною. Як форма теоретичної, пізнавальної діяльності, філософія, на відміну від інших форм світогляду, для обгрунтування своїх рішень повинна звертатися до фактів і логічних аргументів, тобто до арсеналу засобів, що використовуються наукою.

Як світоглядна теорія, філософія відрізняється від соціальних наук не тільки по предмету, але і по характеру знань і способам їх формування.

Філософські знання носять світоглядний характер. Це знання про відношення людини до світу, що органічно включають в себе цілісний аспект. Як світоглядна теорія, що виробляє цілісне світорозуміння, філософія зрештою направлена на обгрунтування соціальної орієнтації конкретного суб’єкта. У цьому значенні вона виступає особливою формою суспільної свідомості, пізнавальною функцією, що не обмежується. Філософія складає в своєму змісті знання, що формується нею, соціальну спрямованість самосвідомості певних соціальних груп, специфічні закони її історичного розвитку через боротьбу різних і протилежних напрямів, що формуються в ній, головними з яких є матеріалізм і ідеалізм. Це визначає складний, суперечливий шлях формування об’єктивно-істинного філософського знання.

 

Для розкриття специфіки філософії важливо хоч би в загальному вигляді уявити собі шлях, по якому колись прийшло людство до філософії, звернутися до перших кроків, джерел філософського мислення, а також до міфологічного і релігійного світорозуміння як передумови філософії.

Міфологія (від грецького mifos – переказ, оповідь і logos – слово, поняття, вчення) – форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міфи існували у всіх народів світу. У духовному житті первісного суспільства міфологія домінувала, виступала як універсальна форма суспільного пізнання.

Міфи – стародавні оповіді різних народів про фантастичних істот, про справи богів і героїв – різноманітні. Але ряд основних тем і мотивів в них повторюється. Багато міфів різних країн присвячено космічним темам. Вони містять в собі спроби відповіді на питання про початок, походження, устрій світу, про виникнення найбільш важливих явищ природи, про світову гармонію, безособову необхідність і т.д. Формування світу розумілося в міфології як його витвір або як поступовий розвиток з первісного безформного стану, як упорядкування, перетворення з хаосу в космос, як творення через подолання демонічних сил. Існували також міфи (їх називають есхатологічними), що описували грядущу загибель світу, в ряді випадків з подальшим його відродженням.

Нарівні з інтересом до походження світу багато уваги приділялося і походженню людей, народженню, стадіям життя, смерті людини, різним випробуванням, які стоять на її життєвому шляху. Особливе місце займали міфи про культурні досягнення людей – добуванні вогню, винаході ремесел, землеробстві, звичаях, обрядах. У різних народів міфи зв’язувалися один з одним, шикувалися в єдині оповідання.

Міф – найбільш рання форма духовної культури людства – об’єднував в собі зачатки знань, релігійних віруваннях, політичних поглядів, різних видів мистецтва, філософії. Лише надалі ці елементи отримали самостійне життя, розвиток. Міф виступав як єдина, нерозчленована (синкретична) універсальна форма свідомості. Він виражав світоочищення, світосприймання, світорозуміння епохи, в яку створювався. У міфологічному усвідомленні відтворено поетичне багатство і мудрість різних народів.

Інтелектуальна своєрідність міфу виявилася в тому, що думка виражалася в конкретних емоційних, поетичних образах, метафорах. У міфології зближувалися явища природи і культури, людські риси переносилися на навколишній світ, втілювалися, оживлялися, олюднювались космос і інші природні сили. Ці риси чимсь ріднять міф з мисленням дітей, художників, поетів. Разом з тим в химерній тканині міфологічних образів укладалося і узагальнена робота