Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Es. Materialismo.Один з двох головних філософських напрямів, який вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії, природи буття і розглядає свідомість як явище вторине, похідне від матерії, як властивість матерії.

 

5. ІДЕАЛІЗМ.

D. Idealismus.

Е. Idealism.

F. Idealisme(m).

Es. Idealismo.Протилежний матеріалізму напрям, що визнає первинність свідомості, духу і що розглядає матерію, природу як щось вторине, похідне від свідомості. Відрізняють дві форми ідеалізму:

1)суб’єктивний ідеалізм – не визнає об’єктивного існування світу, вважає його “витвором” свідомості, відчуттів окремої людини , суб’єкта.

2)об’єктивний ідеалізм може визнавати об’єктивний характер матерії, природи, але вважає їх результатом духу, розуму, існуючого поза людиною.

 

6. АГНОСТИЦИЗМ.

D. Agnostizismus.

Е. Agnosticism.

F. Agnosticisme(m).

Es. Agnosticiemo.Філософське вчення, згідно з яким заперечується можливість пізнання навколишньої дійсності, а також істинність знань.

 

 

7. ДІАЛЕКТИКА МАТЕРІАЛІСТИЧНА

D. Materialistische dialektik.

Е. Materialist dialectics.

F. Dialectique (f) materialiste.

Es. Dialektica materialista.Наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, теорія і метод пізнання явищ дійсності в їх розвитку, саморусі, що викликається внутрішніми протиріччями.

 

 

8. ДІАЛЕКТИКА ІДЕАЛІСТИЧНА

D. Idealistische dialektik.

Е. Idealist dialectics.

F. Dialectique (f) idealiste.

Es. Dialektica idealista.

Вважає, що рух, розвиток існує насправді тільки тому, що всім управляє деяке надприродне створення (абсолютний дух), світовий розум, який мислить, створює поняття, пізнає через їх розвиток самого себе і породжує в процесі цього розвитку природу і суспільство.

 

9. МЕТАФІЗИКА.

D. Metaphysik.

Е. Metaphisics.

F. Metaphysique(f).

Es. Metafisica.

Метод мислення, протилежний діалектиці, заперечує саморозвиток буття через протиріччя, зміну, розвиток або зводить його до кількісного зменшення (збільшення), висуває як джерело розвитку зовнішню силу, оперує односторонніми, застиглими поняттями.

 

10. МОНІЗМ.

D. Monismus.

Е. Monism.

F. Monisme(m).

Es. Monismo.Філософський принцип, згідно з яким різномаїття явищ світу розглядається в світлі одного початку, єдиної основи (матеріальний – в матеріалістичному монізмі, ідеальний – в ідеалістичному монізмі ).

 

11. ДУАЛІЗМ.

D. Dualismus.

Е. Dualism.

F. Dualisme(m).

Es. Dualismo.

Течія, що виходить з визнання рівноправними, що не зводяться один до одного, двох початків – духу і матерії, ідеального і матеріального, проміжна позиція між матеріалізмом і ідеалізмом.

 

 

1. Які соціально-практичні основи виникнення проблеми співвідношення матеріального і духовного? 
2. На які реальні факти спирається ідеалізм, постулюючи тезу про первинність свідомості по відношенню до матерії? Які доводи можна привести для визначення ідеалістичного підходу до розв’язання основного питання філософії? 
3. Що таке діалектика? 
4. Що вивчає філософія? Дайте визначення предмета філософії.
5. Яке місце і роль філософії в науковому пізнанні і соціальній практиці? 

 

1. Бабушкин В.У. О природе философского знания. – М., 1978.
2. Буянов В.С. Научное мировоззрение. Социально-философский аспект. – М., 1987.
3. Гройс Б.Е. Философия и время. – В кн.: Ленинградськие международные чтения по философии культуры. Кн.1. Разум. Духовность. Традиции. – Л., 1991.
4. Иванов Н. Б. Об истории культуры к познанию истории логоса. – Логос, 1991.
5. Ильенков С.В. Философия и культура. – М., 1991. 
6. Ильенков С.В. Какая философия нам нужна? – М., 1990.
7. Комаров В.Н. Наука и миф. – М., 1988.
8. Кувакин В.А. Что такое философия? – М., 1989.
9. Лосев А.Ф. Дерзание духа. – М., 1989.
10. Мамардашвили М.К. О философии / Вопр. филос. – 1991. – № 5.
11. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию? – М., 1990.
12. Мифологический словарь. – М., 1991.
13. Мифы народов мира. В 2-х т. – М., 1980. 
14. Орешников И.Н. Гуманитарная культура и инженер. – Уфа, 1992;
15. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М., 1989.
16. Токарєв С.А. Ранние формы религии. – М., 1990.
17. Філософія. Підручник / За загальною редакцією Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалка В.К. – Харків: Консум, 2000.
18. Філософія. Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін. / За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар,  1999.
19. Хайдеггер М. Что это такое – философия / Вопр. филос. – 1993. – №8.

 

 

 

 

1. Філософія Стародавнього Єгипту і Вавилону.
2. Філософія Стародавньої Індії.
3. Філософія Стародавнього Китаю.

 

 

Середина І-го тис. до н.е. – той рубіж в історії розвитку людства, на якому в трьох вогнищах  стародавньої цивілізації – в Китаї, Індії і Греції – практично одночасно виникає філософія. Народження її було тривалим процесом переходу від міфологічного світосприйняття до світогляду, що спирається на знання, здобуте в інтелектуальному пошуку. У Єгипті, Вавилоні, де вперше з’явилися філософські погляди, елементи атеїстичних і стихійно-матеріалістичних вчень, ще не склалися суцільні філософські школи і течії. Першими країнами, в яких виникли філософські школи і оформилися основні філософські напрями, були Стародавня Індія і Стародавній Китай. Найбільшого розвитку стародавня філософія досягла в останні віки до н.е. в античній Греції. Стародавньогрецька філософія мала своїх послідовників і продовжувачів в Стародавньому Римі.

Ще має бути відповідь на питання, чому саме V століття до н.е. виділяється із загальної