Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Питання “як жити?” в месопотампіській ліетратурній традиції зустрічається часто. В деяких пам’ятках їх творці з сумнівом підходять до питання про сенс релігійного культу. Прикладом може бути знаменитий вавілонький “Діалог пана і раба про смисл життя”. Кожний його параграф починається з того, що пан наказує рабу готуватись до того чи іншого виду служби. Всякий раз раб підтримує замисли пана і всякий раз разом з паном відказується від них.

Життя безглузде, як не поводь себе, любий поступок може мати хороші або погані наслідки. Боги не допомагають людині. Безкорисливо виконувати накази жреців, бо смерть всіх урівнює – праведників і грішніків. Своїм аналітичним розумом раб переводить на раціональну, тверду мову кожний поступок, вчинок пана. Раб перевершує пана в інтелектуальному і моральному смислі.

“Діалог” – це глибоко діалектичний твір. В житті все можна зрозуміти тільки в зв’язку з чимось, у відношенні до чогось. Немає абсолютного стійкого і постійного добра і правди.

Скептицизм в умовах Стародавньогго Сходу не був чимось виключеним. Для порівняння візьмемо єгипетські твори “Пісню арфіста” і “Бесіду розчарованого зі своїм духом”.

“Пісня арфіста” вперше ставить питання: чи існує обіцяне релігією загробне царство? Ніхто до цих пір не вернувся звідти, щоб розповісти, що це таке. Тут висувається положення про несумісність знання і віри, розуму і релігії, практики людини і її ілюзорної уяви про потойбічне життя. Необхідно турбуватись про влаштування свого життя на землі. Людина не повинна нехтувати дійсними благами, як того вимагає релігія, а повинна прагнути реального щастя і добиватися його.

“Пісня арфіста” містить цілу гаму філософських пролбем: вона ставить під сумнів вчення релігії про загробне царство. Автор “Пісні” належав, напевне, до пануючого класу, що свідчить про невіру панівного класу в те, що їм обіцяла релігія.

Інший єгипетський твір – “Бесіда розчарованого зі своїм духом” – більш складний і багатший за змістом. Він написаний у формі діалогу, зазначені проблеми – це смисл життя, невлаштування земного життя, проблеми зла і соціальної нерівності. Мотиви “Бесіди” глибоко соціальні. На прикладі індиівдуальної долі розчарованого зображено долю цілого суспільства, обпутаного глибокими протиріччями. Але ці протиріччя не вирішується, вони лише ставляться перед читачем.

Короткий огляд історії зародження філософської думки в Стародавнім Єгипті і Вавілоні подає перші зачатки філософської думки у народів Стародавнього Сходу. В древніх пам’ятках вже в пасівній формі ставиться питання про матеріальну першооснову природніх явищ, нагадується про прохолодну воду як джерело всіх живих істот і повітря, що заповнює простір. Однако в Стародавньому Єгипті і Вавілоні Філософська думка не досягла рівня, який характерний для розвинутих рабовласницьких країн. Але зачатки стихіно-матеріалістичних поглядів єгиптян і вавілонян зробили вплив на подальший розвиток науки і матеріалістичної думки в Стародавньому світі. Як стверджував Плутарх, стародавньогрецький філософ Фалес у єгиптян запозичив думку про воду як першопричину і начало всіх речей. Однак ці елементи матеріалістичної філософії в IV-III тисячоліттях до н.е. являли собою лише окремі просвіти на темному фоні неподільного панування релігійного світогляду. Матеріалістична філософія стала оформлятися лише на початку І тисячоліття до н.е. в Індії і Китаї. 

 

Найдавнішим вогнищем світової цивілізації була Індія, що була нарівні з Китаєм тією країною, в якій вперше сформувалися матеріалістичні філософські течії. Матеріалізм виник в Індії в боротьбі проти релігійного світогляду, викладеного в Ведах, стародавньому письмовому пам’ятнику індійської культури. Веди (буквально: знання, особливо священне), представляючи собою збірники гімнів, молитов, жертовних обрядів, створювалися протягом багатьох сторіч. Виникнення самої першою з Веди Рігведи (Веда гімнів) відноситься до ХV сторіччя до н.е.

На початку століття І-го тисячоліття  до н.е. в Індії стали з’являтися Упанішади (таємне вчення), коментарі до Вед, релігійно-філософські тлумачення викладених в Ведах питань, а також зібрання розповідей і бесід на філософські теми. Упанішади, що оформилися приблизно у VIII віці до н.е., є першими пам’ятниками індійської філософії, що зароджувалася. Вони проникнуті духом дослідження, шукання, пристрастю до відкриття істини про речі. Нарівні з релігійним тлумаченням світоглядних питань в Упанішадах намічається лінія в їх поясненні. У них містилася  критика релігійних догм і обрядів, ставилися і обговорювалися питання про суть Всесвіту, про постійну основу предметів, що вічно змінюються, і явищ, про природу душі людини, про пізнання світу і інше. Окреме матеріалістичне висловлювання поступово переростало в систему, в світогляд, протилежний релігійно-ідеалістичним поглядам, викладеним в Ведах і  що захищалися жрецями. Крім Упанішад письмовими пам’ятниками древньоіндійскої філософської думки є також перші твори індійського епосу: “Махабхарата” – збори древніх оповідей і поема “Рамаяна”.

В Індії існує багатовікова традиція, згідно якої всі філософські системи поділяються на дві великі гупи:

• ортодоксальні (правовірні, вони признають авторитет Вед);
• неортодоксальні (заперечують Веди).

 

До числа ортодоксальних відносяться, головним чином, шість основних шкіл: санкх’я, йога, вайшешика, ньяя, міманса, веданта. В них даєтсья філософське обгрунтування індуїзму – третього періоду в історії релігії Індії.

До неотродоксальних філософських систем відносяться джайнізм, буддизм і чарвака-локаята.

Признаючи авторетет Вед, релігійно-філософські течії вирішували моральні проблеми в дусі брахманізму. Представники ньяя пропонувлаи звільнитись від страждань, бід і