Фінанси підприємств

Безготівкові розрахунки не обмежовуються лише банківськими операціями. У грошовому обороті можуть мати місце взаємні розрахунки. Такі розрахунки, як правило, здійснюються поза банками.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має з’ясування основних нормативних положень, які б регулювали безготівкові розрахунки і максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

У зв’язку з цим в основу організації безготівкових розрахунків покладені такі основні принципи:

1. самостійний вибір клієнтами установ банків для зберігання грошових коштів та форм безготівкових розрахунків;
2. розрахунки, як правило, повинні здійснюватись одразу ж після відпуску (відвантаження) товарів, надання послуг або одночасно з ними;
3. платежі повинні здійснюватись через установи банку та під їх контролем тільки за розпорядженням платника та за наявності у нього необхідних грошових коштів або права на отримання банківського кредиту;
4. використання грошових коштів можливе тільки за цільовим призначенням;
5. розрахунки повинні здійснюватись на підставі розрахунково-платіжних документів типової форми;
6. поточні рахунки підприємствам установи банків відкривають тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і виконання всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Усі суб’єкти підприємницької діяльності й установи банків зобов’язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення цих вимог суб’єкти підприємницької діяльності та банки несуть відповідальність.

Підприємства та їх відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті: поточні, бюджетні, кредитні, депозитні (схема 2. 2.).

Для відкриття поточного рахунку юридичні та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності надають до установи банку, яка буде їх обслуговувати, такі документи:

1. заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства. У випадках відсутності посади головного бухгалтера заяву підписує тільки керівник;
2. копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства в органі державної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально;
3. копію статуту (положення), зареєстровану в установленому порядку в органах виконавчої влади та засвідчену нотаріально;
4. копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік у податковому органі, засвідчену нотаріально;
5. копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально;
6. картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком та підписання розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства.

Більшість розрахункових операцій суб’єктів господарювання здійснюється в безготівковій формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування, облік і зберігання готівки, зменшує тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим використанням грошових коштів.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регулює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 року. Підприємства можуть здійснювати безготівкові розрахунки за допомогою таких розрахункових документів:

• платіжні доручення;
• платіжні вимоги-доручення;
• розрахункові чеки;
• акредитиви;
• векселі;
• платіжні вимоги;
• інкасовані доручення.

На підприємствах України нині найчастіше застосовують безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватися за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередня оплата, для завершення розрахунків за активами взаємної заборгованості підприємства), для сплати податків тощо. Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є простота і швидкість документообігу, економічність і універсальність (можливість застосування як за товарними, так і за нетоварними платежами).

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за схемою, наведеною на рис. 2. 1.

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги) ; 2 – постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 – покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 – банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 – банк покупця повідомляє покупця (власника рахунка) про списання коштів; 6 – банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 – банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на поточний рахунок випискою з поточного рахунка

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої (вимоги одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, виконаних робіт, наданих послуг) і нижньої (доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача). Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду на її оплату. Якщо платник погоджується оплатити цю вимогу, він оформляє її нижню частину і направляє у свій