Формування навичок сприйняття хорового багатоголосся у студентів вузів культури на заняттях з сольфеджіо

Вірогідність отриманих результатів забезпечена методологічним і теоретичним обгрунтованням його вихідних позицій, застосуванням цілого ряду методів, зумовлених метою та завданнями дослідження; значним обсягом емпіричних даних; достовірністю математичної і статистичної обробки показників здійсненого педагогічного експерименту. 

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у доповідях дисертанта, в лекціях та практичних заняттях у КНУКіМ, у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв /Київ/. Результати дослідження були репрезентовані у доповідях на наукових та науково-практичних конференціях /Київ/ у 1996-1999 рр, на щорічних звітних наукових конференціях, методичних семінарах викладачів музично-теоретичних дисциплін КНУКіМ. 

Публікації. Основні теоретичні положення та практичні результати дослідження викладено у чотирьох одноосібних статтях. 

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із Вступу, двох розділів, Висновків та Додатків. Обсяг дисертації становить 151 сторінку друкованого тексту і включає 14 таблиць, 6 діаграм, 6 додатків. Список використаних джерел нараховує 232 найменування, з них 3 іноземною мовою.

 

 

У Вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його методологічні та теоретичні 

основи, методи та організацію роботи, сформульовано положення, що виносяться на захист, вказано теоретичне і практичне значення дослідження, відображено особистий внесок, вірогідність, апробацію та впровадження здобутих результатів у практику вузу культури. 

У першому розділі – «Теоретичні основи сприйняття хорового багатоголосся» – розглянуто основні напрями вивчення проблеми музичного сприйняття; виявлено та науково обгрунтовано компонентну структуру формування навичок сприйняття хорової багатоголосої музики. Розглядається зміст та особливості таких ключових понять як «сприйняття хорового багатоголосся», «навички сприйняття», «формування навичок сприйняття хорового багатоголосся»; розкриваються проблеми формування професійних навичок у циклі музично-теоретичних дисциплін; визначені основні критерії та рівні сформованості навичок сприйняття хорового багатоголосся у студентів диригентсько-хорової спеціалізації. 

Проблема музичного сприйняття вивчається за кількома напрямами: філософсько-естетичним /О. Андрєєв, Ю. Борєв, І. Зязюн, М. Каган та ін. /, психофізіологічним /М. Блінова, О. Гарбузов, А. Готсдинер, І. Догель та ін. /, психологічним/С. Бєляєва-Екземплярська, В. Медушевський, Є. Назайкінський, Б. Теплов, Ю. Рагс та ін. /, музикознавчим /Б. Асаф’єв, О. Костюк, Л. Мазель, С. Скребков, А. Сохор, Ю. Тюлін та ін. / соціологічним /Г. Головінський, І. Лукшин, В. Цукерман та ін. /, а також психолого-педагогічним /О. Апраксіна, В. Бєлобородова, Н. Гродзенська, Л. Коваль, О. Олексюк, В. Остроменський, Г. Падалка, О. Ростовський, О. Рудницька та ін. /. Дослідження педагогів присвячені діагностиці і формуванню музичного сприйняття, принципам і методам музично-виховної роботи, віковим особливостям сприймаючих, розвитку музичних здібностей. 

Дослідження проблеми сприйняття хорового багатоголосся, в основі якого лежить розвиток професійного музичного слуху /слухо-моторної системи/, актуалізувало психофізіологічний напрям вивчення музичного сприйняття, який бере свій початок в епоху Просвітництва. Внаслідок значних відкриттів у різних галузях науки, накопичення знань з анатомії і фізіології слухової системи людини, психологія виділилася в окрему науку із своєю проблематикою і методами експериментальних досліджень. Стрижневою в розробці її наукових методів стала сформована Г. Гельмгольцем «резонансна теорія», основу якої складало вивчення про звуковисотне сприйняття, а також про акустичні і психофізіологічні чинники сприйняття музики, розпочато дослідження про структурні закономірності музичних явищ взагалі та їх психічне відображення у сприйнятті. 

Послідовники Г. Гельмгольця – К. Штумпф і К. Сішор вивчали найпростіші сенсорні здібності людини – сприйняття висоти, тривалості та інтенсивності звуків. Є. Курт досліджував особливості процесу сприйняття музики залежно від музичної форми та її структурної організації, а також вперше звернув увагу на єдність суб’єкта і об’єкта у цьому процесі. Цей напрям продовжив М. Ланге, відзначаючи роль уваги у процесі сприйняття, велике значення образів-спогадів, ідентифікації здобутих вражень із тими, на які сподівається суб’єкт. 

Значним вкладом у вивчення проблеми сприйняття були праці Б. Асаф’єва, який відзначав особливу роль пам’яті та інтонаційних асоціацій як активних чинників у процесі сприйняття і засвоєння музики. У подальшому дослідники /С. Бєляєва-Екземплярська, К. Волентайн, Г. Кечхуашвілі, Г. Орлов, Б. Яворський та ін. /, вивчаючи музичне сприйняття, виявили у цьому процесі позамузичні явища, а саме – зорові образи та асоціації, сюжети і символічні фігури, картини, ефект світла і кольорів, характер яких визначається розвитком чуттєвої сфери суб’єкту. Б. Теплов сформулював складові музичного сприйняття: емоційний компонент, пов’язаний з перцептивними процесами та слухові уявлення, що носять репродуктивний характер і є основою відтворення музичної структури у свідомості сприймаючого. 

Дослідники Б. Ананьєв, Д. Завалішина, Б. Ломов, В. Рубахін, Н. Чупрікова розглядали процес сприйняття з погляду його фазності, тобто як динамічний процес, детермінований взаємодією зовнішніх і внутрішніх чинників. А. Готсдинер, В. М’ясищев вивчали і аналізували вплив музики на поведінку людини і довели існування індивідуальних реакцій на сприйняття. Ю. Гіппенрейтер та О. Овчиннікова досліджували моторні компоненти у музичному сприйнятті, тобто апарат голосових зв’язок. 

Виходячи із статистичних поглядів на природу музичної форми, у зв’язку із розумінням її інтонаційної логіки, проблему сприйняття музики вивчали М. Арановський, І. Гейнріхс, В. Медушевський, Є. Назайкінський, Г. Орлов, М. Папуш, Г. Солодовніков, В. Цеханський та