Форми і методи перевірки знань, умінь і навичок молодших школярів

Знання і обраний шлях їх засвоєння – передумова розумового розвитку учнів. Самі собою знання ще не забезпечують повноти розумового розвитку, але при їх відсутності або недостачі останнє неможливе. Будучи складовою світогляду людини, знання великою мірою визначають його моральні погляди й переконання, вольові риси особи і служать одним із джерел схильностей та інтересів людини, необхідною умовою розвитку її здібностей. [2]

З урахуванням перелічених вище дидактичних функцій знання перед учителем стоїть ряд завдань:

• а) перевести знання з його фіксованих форм у процес пізнавальної активності учнів;

• б) перетворити знання з плану вираження у зміст мисленнєвої діяльності учнів;

• в) зробити знання засобом формування людини, як особистості і суб'єкта діяльності.

Знання може мати різні якості. Такими, наприклад, є: системність, узагальненість, усвідомленість, гнучкість, дієвість, повнота, міцність.

Знання, об'єкти, одержані у процесі навчання, характеризуються різною глибиною проникнення, що, в своєю чергу, зумовлено: досягнутим рівнем пізнання цієї галузі явищ; цілями навчання; індивідуальними особливостями учнів; вже наявними в них запасом знань; рівнем їх розумового розвитку; відповідністю засвоєного знання віку учнів.

Розрізняють глибину й ширину знань, ступінь повноти охоплення ними предметів і явищ цієї галузі дійсності, їх особливості, закономірностей, і навіть ступінь деталізованості знань. Організоване шкільне навчання вимагає чіткого визначення глибини і широти знань, встановлення їхнього обсягу і конкретного змісту.

Усвідомленість, осмисленість знань, насиченість їх конкретним змістом, вміння учнів як назвати й описати, так і пояснити студійовані факти, вказати їх взаємозв'язки й обґрунтувати засвоювані об'єкти – усе це відрізняє змістовні знання формалізованих. Бо в школі діагностується переважно повнота і міцність знань, решту параметрів знань у їх вплив розумовий розвиток залишаються нерідко поза увагою вчителя.

Основою засвоєння знань є активна мислительна діяльність учнів, яку направляють вчителі. [9] Процес навчального пізнання складається з кількох етапів.

Перший із них – сприйняття об'єкта, що є виділенням цього об'єкта з фону і визначенням його істотних властивостей. Етап сприйняття змінює етап осмислення, у якому відбувається розсуд найістотніших поза- і внутрішньосуб'єктивних зв'язків і стосунків.

Наступний етап формування знань передбачає процес зйомки і запам'ятовування виділених властивостей і стосунків внаслідок багаторазового сприйняття і фіксації. Потім процес перетворюється на етап активного відтворення суб'єктом сприйнятих і понятих істотних властивостей і стосунків. Процес засвоєння знань завершує етап їх перетворення, пов'язаної або із включенням знову сприйнятого знання на структуру минулого досвіду, або з його як засіб побудови чи виділення іншого нового знання. Найчастіше перелічені етапи формування знань беруть у ролі критеріїв оцінки рівнів їх засвоєння.

Отже, знання проходить шлях від первинного осмислення і буквального відтворення, далі до розуміння; застосування знань у знайомих умовах; оцінювання самим учнем корисності, новизни цього знання[2].

Знання можуть засвоюватися на різних рівнях:

репродуктивний рівень – відтворення на зразок, за інструкцією;

продуктивний рівень – пошук і освоєння перебування нового знання, нестандартного способу дії.

Розділяючи репродуктивний і продуктивний види роботи, і розглядаючи їх структуру з погляду самостійності виконання, В. П. Беспалько виділив такі рівні засвоєння навчальної інформації.

Характеристика рівнів засвоєння навчальної інформації (по В. П. Беспалько)

Рівень засвоєнняНазва рівняХарактеристика рівня

0 (нульовий) РозумінняВідсутність в учня досвіду (знань) у конкретному виді діяльності. Про те розуміння свідчить про його хист до сприйняття нової інформацію, тобто. про наявність навичок. 

IУпізнаванняУчень виконує кожну операцію діяльності, спираючись на опис дії, підказку, натяк (репродуктивна дія). 

IIВідтворенняУчень самостійно відтворює і застосовує інформацію в раніше розглянутих типових ситуаціях. 

IIIЗастосуванняЗдатність учня використовувати надбані знання й уміння в нетипових ситуаціях; у разі чого знання сприймається як продуктивне. 

IVТворчістьУчень, діючи у відомій йому сфері діяльності, в непередбачених ситуаціях відкриває нові правила, алгоритми дій, тобто. нову інформацію; такі продуктивні дії є справжньою творчістю. 

Згадані критерії рівнів засвоєння знань знайшли широке використання у педагогічній практиці, і у наукових цілях в оцінці якості засвоєння знань школярами.

Сутність умінь і навиків

Безпосередніми цілями будь-якого предмета є засвоєння учнями системи знань оволодіння певними вміннями і навичками. Оволодіння вміннями і навичками відбувається з урахуванням засвоєння дієвих знань, які визначають відповідні вміння і навички, тобто. вказують, як слід виконувати ту чи іншу дію.

До цього часу не уточнені співвідношень між поняттями «вміння» і «навички». Більшість психологів і сучасних педагогів вважають, що вміння – вища психологічна категорія, ніж навички. Педагоги-практики дотримуються зворотної погляду: навички представляють вищу стадію оволодіння фізичними вправами і трудовими діями, ніж вміння.

Одні автори під вміннями розуміють можливість здійснювати на фаховому рівні якусь діяльність, ї цієї точки зору вміння формуються з урахуванням деяких навичок, характеризуючих ступінь оволодіння діями. Тому навички передують вмінню.

Інші автори під вміннями розуміють можливість здійснювати якусь дію, операцію. З їхнього поняття, вміння передують навичкам, як більше досконала стадія оволодіння діями.

Уміння – це спроможність до дії, яка досягла найвищого рівня сформованості, здійснюваного повністю свідомо.

Навик – це спроможність до дії, котрий досяг найвищого рівня сформованості, здійснюваного автоматизовано, без усвідомлення проміжних кроків.