Географічні основи взаємодії суспільства й природи: гуманітарно-географічний аспект. Я. Олійник, А.Степаненко

Закони суспільства ніколи й ні за яких умов не можуть діяти у природі. Приміром, люди в процесі своєї діяльності можуть зменшити кількість кисню в атмосфері й збільшити вміст вуглекислого газу. Але процеси, що відбуваються при цьому в атмосфері, розвивати-муться під дією законів природи та зміни клімату.

З розвитком людського суспільства розширюється його географічне середовище. Це розширення відбувається як ушир, так і вглиб, коли люди переселяються на нові землі, які до цього ніколи не були заселені. Але таке розширення географічного середовища має порівня-но обмежений характер. Сучасні дані показують, що навіть у неогені, тобто на найранніших стадіях свого розвитку, людське суспільство було розселене приблизно на тих самих терито-ріях, що й тепер.

У своїх дослідженнях М.І.Вавілов установив центри походження культурних рослин – ті терени, де люди вперше ввели рільництво й відібрали з дикорослих предків оброблювані культурні рослини. З'ясувалося, що наші віддалені предки проживали й уперше ставали зем-леробами переважно на тих самих територіях, на яких і досі проживає майже 80% людства.

Розміщення тих чи інших підприємств відбувається з урахуванням економічної оцінки природних ресурсів, котрі виводяться з обороту (землі, риби, яка зникає з річок, тощо). При цьому вважається, що продукція, яку виробляє певний промисловий об'єкт, компенсує втра-ти природних ресурсів. Це вульгарно-економічний підхід – адже, незалежно від вартості, за-мінити рибу іншою промисловою продукцією неможливо, як і вода не може замінити повіт-ря.

Географічне середовище і суспільство. Вплив географічного середовища на розви-ток суспільства має історичний характер і змінюється з розвитком останнього. На ранніх

етапах розвитку людина володіла примітивними знаряддями праці, виготовленими з каменя, кісток, деревини. Первісні людські громади існували тільки за рахунок того, що вони здобу-вали в лісах, оскільки ще не навчились обробляти землю й використовувати природні копа-лини.

Первісний лад існував, скажімо, в Австралії до її колонізації і був досліджений уже в сучасну епоху. Люди там живилися дикими рослинами. Велике значення мало мисливство, менше – рибальство. Англійські дослідники називають від 69 до 239 видів дикорослих рос-лин, що їх споживали аборигени.

В умовах Австралії господарство мало переважно збиральний характер. Такий тип го-сподарства зберігався не одне тисячоліття й не еволюціонував. Тут ми спостерігаємо при-клад того, як сприятливі природні умови гальмували розвиток суспільства: цілорічна тепла погода не зумовлювала необхідності вдосконалення житла й одежі; достатня кількість харчо-вих ресурсів та об'єктів для мисливства (кенгуру) не стимулювали зародження рільництва. Несприятливі умови в природі Австралії також гальмували розвиток суспільства: в дикій фа-уні не було тварин, приручення яких мало б господарське значення, тому й не виникло тва-ринництво.

Отже, природні умови можуть як прискорювати розвиток суспільства, так і гальмува-ти його.

За первісного ладу людина цілковито залежала від географічного середовища й здатна була тільки на пасивне пристосування до природних умов. У первісному суспільстві геогра-фічне середовище затримувало, гальмувало розвиток суспільства не лише в Австралії, а й в Америці. Це пояснюється головним чином тим, що й у фауні Америки не знайшлося тварин, придатних для перетворення на робочу худобу. Порівняно слабосильна лама не змінювала цього принципового положення. Інша річ – Європа, Азія, Африка. Тут людина знайшла у фа-уні коня, бика, буйвола, верблюда й перетворила їх на свійських тварин. Застосування тягло-вої сили цих тварин для обробітку землі та можливість використання їх для масових суході-льних перевезень на відносно великі відстані сприяли швидкому розвиткові продуктивних сил суспільства.

Дикі предки сучасних культурних рослин були й у Старому Світі, і в Новому; первіс-не рільництво виникло там і там. Але можливість застосування до нього тяглових зусиль тварин спонукала вдосконалювати знаряддя обробітку землі (соха, плуг, борона замість па-лиці, лопати) й супроводжувалася значно швидшими темпами розвитку суспільства.

Вже у рабовласницькому суспільстві людина не тільки пристосовувалася до природи, а й активно використовувала її для своїх цілей: змінювала мікроклімат (зрошення, насаджен-ня), рельєф (орання, розбивання легких ґрунтів великим випасом), гідрографію (штучні во-доймища, канали), рослинність (введення в культуру, штучний відбір), тваринний світ (одо-машнення, штучний відбір). Обсяг природних ресурсів, що втягувалися в обмін речовин між природою й суспільством, збільшився, почалося використання корисних копалин.

Роль географічного середовища в розвитку суспільства посилювалася в тому розумін-ні, що людина дедалі ширше використовувала у своїх інтересах природні ресурси. Але з роз-витком техніки зменшувалася залежність суспільства від природи. Людина перестала бути беззахисною істотою, абсолютно залежною від дії стихійних сил.

З розвитком виробництва суспільство використовує чимраз ширше коло природних ресурсів. Відтак поглиблюється й посилюється обмін речовин між суспільством і природою; розширюється сфера впливу природи на різноманітні аспекти виробничої діяльності суспіль-ства, хоча залежність його від стихійних сил природи послаблюється з пізнанням законів природи й підвищенням здатності використовувати їх у своїх інтересах.

Взаємозв’язок суспільства й природи. Суспільство являє собою органічну цілісність або систему з певними якісними ознаками, які виділяють його з навколишнього середовища. У той же час між суспільством і природою існують нерозривні зв’язки.

Це, по-перше, генетичні зв’язки, тобто зв’язки по