Географічні основи взаємодії суспільства й природи: гуманітарно-географічний аспект. Я. Олійник, А.Степаненко

Сприятливі кліматичні умови, багатство земних надр, флори й фауни, наявність зруч-них природних шляхів сполучення сприяють становленню й розвитку суспільства, особливо на ранніх етапах його історії. У той же час занадто суворі природні умови Півночі або безво-дних пустель не сприяють розвитку суспільства, так само, як і "занадто щедра" природа тро-піків. Ця залежність знайшла своє відбиття в концепції "геополітики", представники якої вважали, що для свого нормального існування й розвитку та або інша нації або народ пови-нні мати достатній "життєвий простір".

Вплив природи на суспільство знаходить свій прояв і в тім, що циклічність багатьох природних процесів (зміна дня й ночі, пір року, цикли сонячної активності та ін.) визначає ритмічність людської життєдіяльності: роботи й відпочинку, проведення сільськогоспо-дарських робіт, діяльності промислових підприємств, роботи транспорту, споживання води й електроенергії й т.п. А як довів, наприклад, учений А.Л.Чижевський (1897–1964), цикли со-нячної активності, які повторюються в середньому через 11 років, у значній мірі впливають на циклічність масових захворювань, соціальних рухів і катаклізмів.

Природні умови впливають також на розміщення й спеціалізацію промислового виро-бництва, міжнародний і міждержавний поділ праці, на переважний розвиток тих або інших галузей сільського господарства, на розселення людства й т.п. Однак, крім того, ученими давно відзначено, що природні умови впливають також на психічний склад, характер і куль-туру людей.

Нарешті, від природи, дії її грізних сил і стихій у значній мірі залежить результати людської діяльності, життя самих людей і навіть доля цілих цивілізацій. Згадаємо хоча б міф, що все частіше підтверджується й сучасними науковими даними, про загибель легенда-рної Атлантиди. І дійсно, землетруси й повені, цунамі й тайфуни, посухи й лісові пожежі як раніше, так і тепер щорічно приводять до загибелі тисяч людей, знищують плоди їхньої бага-торічної діяльності.

Все це можна наштовхнути на думку, що саме природа або ті природні умови, у яких живуть люди, є визначальним чинником суспільного життя й суспільного розвитку. Саме та-ку думку відстоювали представники географічного детермінізму, що виник у суспільно-політичній думці ХVІІІ ст. Одним з найбільш відомих представників цього напрямку у Франції Шарль Монтеск’є (1689–1755) стверджував, що клімат, ґрунти й географічне поло-ження країни є причиною існування різних форм державної влади й законодавства, визнача-ють характер суспільства й рівень його розвитку.

Взаємодія і відносини людини й природи. Говорячи про їхню взаємодію, можна ви-ділити наступні аспекти.

Перший аспект – господарсько-практичний. Від природних умов, багатств багато в чому (особливо на зорі історії) залежить спосіб життя людини, доля країн і народів, культур. Зараз значення природного фактора для економічної могутності країни стало більше скром-ним. Все більшу роль у доля країн, культур грають не природні умови й багатства а власне людський фактор.

З першим аспектом тісно зв’язаний другий аспект – екологічний: людина не може че-кати милості від природи після того, що вона з нею зробила. Екологічна рівновага, охорона природи, екологічно чисті технології – все це найважливіші аспекти сучасного стану про-блеми "культура й природа".

Розумне осмислення й побудова відносин природного і культурного стало особливо важливим у наші дні, коли усе наполегливіше звучать попередження про загрози людям гло-бальної екологічної катастрофи, що в ході історії "натура" перетворюється в культуру. Наш природний життєвий простір усе більше "олюднюється". Активний, перетворюючий вплив людини на свою планету усе більше підсилюється, але безсумнівно, що в цьому процесі від-бувається відчуження культури від природи. Ми живемо у все більш штучному світі, в якому зросла могутність людини повертається проти неї самої. Сьогодні, коли людство перебуває в ситуації конфлікту природи й культури, особливо значимими стають наростання екологічної складової в системі культури, становлення й розвиток екологічної культури, тобто вміння знайти "загальну мову" із природним світом, забезпечити коеволюційний (сполучений, від-повідний, оптимальний) розвиток культури й природи. Оптимальне співвідношення природи й культури стане, мабуть, основним глобальним завданням людства в третім тисячоріччі.

Третій аспект – медико-гігієнічний. Клімат, погода, як виявляється, мають набагато більший, ніж думали раніше, плив на життя людини (наприклад, "несприятливі" дні; звідси – проблеми здорового способу життя, рекреації, географія хвороб і т.п.).

Четвертий аспект проблеми – етичний. Природа – це рідне середовище перебування. Любов до природи часто асоціюється з любов’ю до батьківщини, що є найважливішою куль-турною цінністю.

Отже, людина і його культура несуть у собі природу Матері-Землі, свою природну біологічну передісторію. Це особливо наочно виявляється зараз, коли людство виходить у космос, де без створення екологічного притулку життя й праця виявляються неможливими. Культура є необхідне доповнення й продовження природи. І тільки в цьому змісті про куль-турне можна говорити як про надприродне, позабіологічне явище Людина зі своєю культу-рою є частиною екосистеми, тому культура покликана бути частиною загальної із природою системи.

У розширеному розумінні відносин людини й природи можливі різні підходи. Прина-лежність до того або іншого підходу визначається уявленнями різних груп суспільства про домінанту взаємин між людиною й природою.

Антропоцентризм. Відповідно до найбільш розповсюдженого підходу взаємини Лю-дини й Природи будуються за правилами, які встановлює Людина. Опановуючи закони при-роди, підкоряючи їх своїм інтересам, опираючись на свій