Глобальна економіка

У Росії, Україні, Білорусі недоїдають 3% населення. Усього в країнах з перехідною ек не отримують удосталь харчів 25 млн осіб, з яких 21 млн – на території СНД.

За ост 10 років число голодуючих у світі збільш. на 23 млн і досягло 820 млн осіб.

В Африці голодує близько 70% жителів.

Ліквідація основних проблем голоду та продовольчого незабезпечення населення – Світова продовольча програма ООН. Основн завд – забезпечення кожної людини продуктами харчування, які необхідні для активного і здорового способу життя. З цією метою співпрацює з іншими орг ООН – Продовольчою і с/г орг (ФАО) та Міжнар фондом с/г розвитку.

У 2009 р. нею було надано допомогу у забезпеченні продуктами харчування 105 млн людей у 74 країнах світу. Загальні витрати програми – 3, 72 млн дол. США, з яких близько 93% – на закупівлю і доставку продуктів харчування.

Глобальна війна в концепції Джорджа Модельскі є продуктом періодичних структурних криз глобальної політ системи. Тривалий період деконцентрації контролю веде до браку лідерства і до сильного загострення суперництва між державами. Результатом є послідовність взаємозв’язаних воєн, що тривають упродовж життя покоління, і до яких поступово долучаються всі глобальні держави.

Поле битви розширюється, захоплюючи кілька континентів і набуває важливого океанічного виміру.

Результатом кожної глобальної війни є поява нової структури лідерства, заснованої на новій концентрації здатностей до глоб. впливу з метою управління глоб. політ. системою.

Більшість вчених відносять до глобальних: Французькі революційні і Наполеонівські війни (1792-1815), Першу св війну (1914-1918), Другу св війну (1939-1945).

Сучасні глобальні війни пов’язані з величезними людськими і матер втратами, з небувалими перш руйнуваннями і лихами. Напр., втрати у війнах європ країн (убиті і померлі від ран і хвороб) склали: у XVII столітті – 3, 3 млн чол., в XVIII столітті – 5, 4, в XIX і на початку XX століття (до ПСВ) – 5, 7, у ПСВ – понад 9, у ДСВ – понад 50 млн.

Війни «нових поколінь» мають системний харак­тер, передбачаючи задіяння різних засобів і полів бою + очевидною їхня ек-глобалізаційна спрямованість – тому їх характеризують як геоекономічні.

У числі перших «війн нового покоління» – «інформаційні», що мають «пропагандистську», «психологічну» складові. Їх суть – у формуванні і закріпленні масових уявлень (часто є далеких від реальності), що є необхідними для «суб’єкта воєнних дій». Головним же їх «театром» стає сукупний інформацпростір, в якому перебуває їх об’єкт, що включає і насел. власної країни.

Якщо інформаційні війни чинять на економіку хоч і значний, проте, як правило, непрямий вплив, війни «комунікаційно-хакер­ські» часто спрямовуються безпосередньо на життєві центри локальних і глобальних систем і підсистем економіки. Від подібного роду агресивних диверсій періодично потерпають глобальні корпоративні інформаційні системи, глобальні системи електрон­ної торгівлі, спеціалізовані електронні системи забезпечення роботи провідних військових і розвідувальних установ, а також промислові об’єкти особливої небезпеки.

Серед найбільш дієвих інструментів «війн нових поколінь» є:

а) геоекономічний бумеранг – стратегічна гра на різниці і рівні розвитку національних інфраструктур і одержання на цій основі ефекту від вживлення ультрасучасних товарів (виробів, об’єктів) і технологій до безпосередньої інфраструктури, що автоматично призводить до відсічі товарів, які закуповуються;

б) технологічне виснажування – культ новацій, технологічних революцій, у результаті здійснення яких «зрізаються» життєспроможні виробничі структури на користь новітніх. Серед методик «фінансових війн» найчастіше виділяють різ­номанітні спроби дестабілізації національних валютних систем, «авізові» агресії, фінансові атаки на регіональні економічні блоки (кризи 1997-1999, 2000-2001 рр.)

Звичні причини глобальних криз (війни, голод чи епідемії традиційних хвороб) будуть відходити на другий план, а на перший план вийдуть такі фактори, як пандемії нових штамів інфекційних захворювань, кібер-атаки, спрямовані на об’єкти інфраструктури, фінансові кризи, соціально-економічні протести та геомагнітні бурі.

Глобальні кризи можна поділити на:

а.глобальні фінансово-економічні кризи;

б.глобальні політичні кризи.

в.глобальна криза суспільства, показником якої є еколог. катастрофа, що наближається, вичерпування прир ресурсів, наркоманія та інші соц недуги +можливість генетичної катастрофи через недостатньо обгрунтовані маніпуляції з генним матеріалом, поширення СНІДу.

До передумов виникнення глобальних криз відносять:

1. зміни в балансі сил,
2. скорочення витрат на оборону,
3. внутрішня нестабільність та соціально-політичний неспокій.

Найважливішою причиною, що привела людство до глобальних протиріч, є нагромадження величезної виробничої потужності. Воно вплинуло на природу, сприяло виснаженню її ресурсів. З початку століття населення Землі зросло в 3 рази, а обсяг господарської діяльності – в 20. Перехід до постіндустріалізму змінив цільові настанови суспільного виробництва. Цьому сприяв і стрибок у військовій справі, що поставив під погрозу самої людини як біологічна істота.

Особливе місце в загостренні глобальних проблем займає науково-технічний прогрес. Проблема забруднення навколишнього середовища й утилізації відходів (особливо радіоактивних) придбала планетарний характер. НТП сприяв виникненню й ряду інших проблем, що зачіпають інтереси всієї цивілізації: приборкання перегони озброєння, освоєння космосу й Світового океану.

Особливістю суч глоб криз є те, що вони протікають за умов надзвичайно високого рівня взаємозалежності нац економік.