Христологічна доктрина: філософсько-релігієзнавчий контекст

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, науково-дослідницької роботи філософського факультету № 06БФ041-01 “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”, науково-дослідницької тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у здійсненні філософсько-релігієзнавчого аналізу сутності христологічної доктрини від часу її появи до сьогодення.

Досягнення поставленої мети зумовило коло питань, дослідження яких передбачає вирішення наступних основних завдань:

проаналізувати джерела, присвячені христологічним питанням, та виробити методологію дослідження христологічної доктрини;

з’ясувати терміносистему христології; 

розглянути зародження христологічної доктрини в контексті новозавітних христологічних поглядів та раннього християнства;

проаналізувати рішення Вселенських соборів в аспекті їх значення в оформленні христологічної доктрини;

простежити трансформацію христологічної доктрини після епохи Вселенських соборів до нашого часу.

Об`єктом дослідження виступає христологічна доктрина як феномен духовної культури людства. 

Предметом дослідження є філософсько-релігієзнавче осмислення христологічної доктрини.

Методи дослідження. Пропоноване дослідження проводилося з використанням таких загальнонаукових методів, як аналіз, синтез, індукція й дедукція, та методів гуманітарного пізнання – порівняння, абстрагування й узагальнення. Дослідження носить міждисциплінарний характер із релігієзнавчою домінантою і розробляється на стику філософських і богословських наук: філософії, релігієзнавства та історії – з одного боку, церковної історії й догматичного богослов’я – з іншого. 

Проведений теоретичний аналіз філософських, релігієзнавчих та богословських досліджень, що розкривають сутність християнської догматики, а також положення про розвиток всезагального зв’язку між явищами і подіями історії християнства дозволяють розкрити закономірності розвитку проблем христології. 

Тема дисертації вимагає вивчення не тільки наукових досліджень із христологічної проблематики, але й опрацювання офіційних документів Православної і Католицької церков, постанов Вселенських соборів та численних теологічних праць. Зазначені джерела виступають в якості основних у ході виокремлення філософсько-релігієзнавчого аспекту христологічної доктрини. Формулювання теми саме в такому ключі передбачає аналіз христологічних концептуальних положень із застосуванням критичного та компаративного підходів.

У роботі використовувалися й інші методи, зокрема: системний аналіз (для визначення феномена христологічної доктрини), компаративний аналіз (порівняння тлумачень христологічної доктрини в межах православ’я, католицизму і протестантизму), структурно-функціональний (при з’ясуванні періодизації христологічної доктрини).

Дослідження виконувалось у відповідності до принципів сучасного академічного релігієзнавства – толерантності і конфесійної неупередженості, що дає змогу дослідити христологічну доктрину у філософсько-релігієзнавчому контексті.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що зроблено спробу комплексного філософсько-релігієзнавчого дослідження христологічної доктрини, в якому доводиться, що остання відображає принципові загальнохристиянські світоглядні парадигми, а її філософсько-релігієзнавче осмислення сприяє об’єктивному розумінню низки внутрішньохристиянських конфліктів. Виокремлено етапи історичного розвитку христологічної доктрини, узагальнено дані сучасної науки щодо змісту і методики дослідження христології.

Проведене дослідження дозволило сформулювати теоретичні положення, що вирізняються науковою новизною:

виокремлено періоди формування христологічної доктрини: ранній період (новозавітні погляди і раннє християнство), період оформлення доктрини (епоха Вселенських соборів) і період трансформації христологічної доктрини – до наших днів;

з’ясовано, що терміносистема христології як вчення про Ісуса Христа головними складовими визначає терміни “христологічний догмат”, основними ознаками якого виступають теологічність, богоодкровенність і обов’язковість дотримання всіма церквами, і “христологічна доктрина”, що є світоглядним ядром усього християнського віровчення, оскільки містить систематизовані, остаточно сформульовані концепції, засновані на христологічному догматі;

підтверджено, що першим джерелом, яке пояснює єдність двох природ у Христі іпостасно, виступає Новий Завіт (де розкриваються питання життя Ісуса як здійснення месіанських пророцтв і вчення про Слово як про творчу силу Бога, реалізовану в Ісусі); у ранньому християнстві уже простежуються перші спроби систематизувати христологічні погляди різними філософсько-релігійними течіями, які прагнули переосмислити християнство на свій лад і зблизити його з язичницькою філософією; на захист християнства стають апологети, які при дослідженні христології визначили концептуальні засади христологічної доктрини і вплинули на її подальше формування;

встановлено, що в рішеннях Вселенських соборів отримали підтвердження тези щодо істинності людського єства Ісуса Христа, але не тільки в розумінні неушкодженості гріхом його людської природи, а й у духовно-етичному значенні;

показано, що християнські єресі (аріанство, несторіанство, монофізитство та ін.) у тій чи іншій формі заперечували можливість перетворення тварної істоти на нове творіння, обожнення, а отже, і повноту Боговтілення, часом розуміючи його тільки в спіритуалістичному значенні; рішеннями Вселенських соборів утверджується єдиносущість Сина Отцю, вказується на неподільність його єства, повноту Боговтілення, єдність двох воль у Христі, без чого не можливе обожнення, необхідною умовою якого є вільна інтенція людини;

доведено, що трансформація христологічної доктрини триває з поствселенської епохи до нашого часу: у середньовічній філософії христологічні питання вирішувалися крізь призму Халкідонського оросу, а в період Реформації христологічна доктрина розглядалась переважно в контексті лютеранської церкви; не вирішеним залишилось питання історичного образу Ісуса Христа, представленого в Писанні; у подальших і сучасних підходах до вивчення христологічної доктрини відбулися деякі зміни – з’являються дослідження історичного Ісуса і паралельно обґрунтовується ідея про Ісуса як просту людину; проблема історичності Ісуса Христа стає питанням історії взагалі, і тільки на тлі цього універсального