Христологічна доктрина: філософсько-релігієзнавчий контекст

Теоретичне і практичне значення дослідження. Дисертація є комплексним релігієзнавчим дослідженням христологічної доктрини. Отримані автором результати дають можливість простежити її внутрішні складні та суперечливі процеси у філософсько-релігієзнавчому контексті. Робота розширює релігієзнавче знання, створює передумови для глибшого і всебічного вивчення сучасного стану догматичної галузі. Висновки даного дослідження можуть сприяти порушенню нових дослідницьких проблем у галузі історії та філософії релігії й можуть бути використані в інших теоретичних дослідженнях феномена релігії.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати та положення можуть бути використані в процесі розробки навчальних курсів і лекцій, для написання наукових праць з історії християнської церкви. Зібраний та систематизований у дисертації матеріал та зроблені висновки можуть бути використані при підготовці та читанні таких курсів, як “Релігієзнавство”, “Філософія релігії”, “Історія релігії”, “Релігійна філософія”, а також використовуватися для розробки спецкурсів. Дисертація зорієнтована на практичне розв’язання актуальних проблем у контексті пошуку взаєморозуміння та конструктивного діалогу між християнськими конфесіями України, виходу із можливих конфліктних ситуацій чи розробки спільних програм і проектів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані дисертанткою самостійно.

Апробація результатів дослідження. Наукова апробація дисертаційної теми здійснювалась у виступах дослідниці на міжнародних наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції “ЛЮДИНА –СВІТ – КУЛЬТУРА” (20-21 квітня 2004 р., Київ), Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету-2005” (26-27 квітня 2005 р., Київ), Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету-2006” (12-13 квітня 2006 р., Київ), Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету-2007” (18-19 квітня 2007 р., Київ), а також на ІІІ Філософсько-богословських читаннях “Православ’я у світовій культурі” (15-16 листопада 2005 р., Дніпропетровськ). Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Т. Шевченка (2007 р.). Результати дослідження використовувалися дисертанткою при викладанні курсів “Філософія” в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана та “Релігієзнавство” в Київському інституті інвестиційного менеджменту. 

Публікації. Основні висновки та результати дослідження сформульовано в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях і тезах виступів на п’яти наукових конференціях.

Структура й обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та основних завдань. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку основної використаної літератури. 

У першому розділі обґрунтовано методологічні засади релігієзнавчого дослідження христологічної доктрини, проаналізовано основні джерела з христологічної проблематики та розкрито терміносистему христології. Автор розрізняє поняття христології і христологічної доктрини і пропонує власну дефініцію останнього. У розділі окреслюються основні теологічні та релігієзнавчі підходи до вивчення христології.

У другому розділі простежено філософсько-історичний розвиток христологічної доктрини, починаючи з новозавітних уявлень про Ісуса Христа; розглянуто христологію раннього християнства. Даний етап характеризується зародженням і становленням христології, але вести мову про христологічну доктрину ще не доцільно.

У третьому розділі простежено оформлення христологічної доктрини в епоху Вселенських соборів. Всього нараховується сім Вселенських соборів, і на кожному з них тією чи іншою мірою порушувалися питання, що стосувалися христології. Проте найважливішим з них постає IV Вселенський собор (який отримав назву Халкідонського), оскільки саме на ньому почала формуватися христологічна доктрина. 

Трансформацію христологічної доктрини висвітлено в останньому, четвертому розділі. У ньому викладено міркування автора з приводу трансформації христологічної доктрини після епохи Вселенських соборів протягом майже десяти століть після останнього. Христологічна доктрина ХІХ – ХХІ ст. представлена найбільш виразно через зростання зацікавленості цією проблемою останнім часом. Відтак, у даному розділі виявлено наявні сьогодні христологічні тлумачення в загальнохристиянській парадигмі та новітніх релігійних течіях.

Зміст роботи викладено на 172 сторінках, список використаних джерел складає 310 найменувань.

 

 

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність і ступінь наукової розробленості, формулюється мета і завдання, визначається наукова новизна дослідження, розкриваються теоретико-методологічні засади дисертації, висвітлюються питання науково-теоретичної та практичної значимості дослідження. Наведені дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Методологічні засади релігієзнавчого дослідження христологічної доктрини” – аналізується рівень висвітлення теми в науковій та богословській літературі, простежується історія формування христологічної доктрини та її ставлення до христологічного догмата і христології в цілому, обґрунтовується логіка структури дисертації, розкриваються методологічні підстави проведеного дослідження, окреслюється джерельна база роботи, визначається специфіка предмета дослідження.

Основним об’єктом уваги дисертантки у підрозділі 1.1. стала література, яку умовно можна поділити на два блоки: 

1. Джерела. До них відносяться Біблія, Діяння Вселенських соборів, праці Отців і вчителів Церкви, конфесійні тексти, роботи теологічного характеру (в яких христологія розглядається в конфесійному ракурсі), праці, присвячені проблемі історичного Ісуса – Е. Ренана, Д. Штрауса, Ф. Фаррара. Серед християнських мислителів, у чиїх творах порушувались питання христологічного характеру, значну увагу приділено Орігену, Тертулліану, Августину, Афанасію Aлександрійському, Василю Великому, Григорію Назіанзіну, Григорію Ниському, Іоану Дамаскіну, Іринею Ліонському, Кирилу Александрійському, Феодоріту Кірському, Максиму Сповіднику, Фомі Аквінському.

2. Науково-методологічні роботи: історико-філософські праці А. Гарнака, В. Каспера, В. Оргіша, С. Трубецького та ін., аналітичні дослідження догматики С. Аверінцева, С. Булгакова, С. Кримського, В. Лоського, М. Поповича та ін., у яких опосередковано розглядаються христологічні питання, та сучасні релігієзнавчі дослідження І. Барбура, С. Головащенко, Т. Горбаченко, Є. Дулумана, Б. Лобовика, В. Лубського, А.