Христологічна доктрина: філософсько-релігієзнавчий контекст

У Висновках синтезовано результати дослідження філософсько-релігієзнавчого контексту христологічної доктрини. На основі проведеного в дисертації аналізу можна стверджувати: 

1. Питання христологічної доктрини порушуються переважно в богословській літературі, де вони, відповідно, постають конфесійно заанґажованими. Теоретичним засадам формування христології присвячені праці переважно західних релігієзнавців і теологів, однак христологічна доктрина не посіла чільного місця в їх дослідженнях. Особливістю східної релігієзнавчої думки в спробах систематизувати христологічні погляди є зосередженість на конкретних особливостях у христологічному вченні.

2. Термінологічні особливості христологічних понять дозволяють розкрити питання способу поєднання двох природ в особі Ісуса Христа, особистість якого покладено в основу концептуальної системи загальнохристиянської парадигми. Дослідження христологічної доктрини в цьому аспекті методологічно забезпечує теоретичний рівень християнського віровчення, оскільки поєднує в собі людське і божественне в їх взаємопроникненні.

У поданому дослідженні обґрунтоване релігієзнавче визначення понять “христологічний догмат”, “христологічна доктрина” і “христологія” та проаналізовано методологічні можливості застосування цього концепту при розгляді сучасного християнства. Христологічний догмат був сформульований на IV Вселенському соборі в Халкідоні і має три характерні ознаки: теологічність, богоодкровенність, обов`язковість дотримання всіма церквами. Христологічна доктрина виявляється світоглядним ядром усього християнського віровчення, оскільки містить систематизовані, остаточно сформульовані концепції, засновані на христологічному догматі. Христологія є найбільш широким поняттям, яке включає в себе дві попередні категорії. 

3. Першим джерелом, яке пояснює єдність двох природ у Христі іпостасно, виступає Біблія. Ісус Христос у Євангеліях описаний як реальна особа, якій притаманні всі властивості звичайної людини; всі його дії та слова, будучи діями й словами людини, позначені, однак, печаткою Божественності. Першою спробою систематизувати христологічні погляди можна вважати лише христологію апологетів II ст., які вбачали у світі фрагменти єдиного Логоса, що повною мірою втілився в особі Ісуса Христа. Їхні погляди стали визначальними в дослідженні христології і вплинули на подальше формування христологічної доктрини. У перші століття християнства питання про можливість поєднання в єдине ціле двох різних природ, сутностей було розв’язане за святоотцівською традицією: злиття божественної та людської природи в єдиній іпостасі Бога. 

4. У рішеннях Вселенських соборів отримали принципове догматичне підтвердження наступні тези: Христос прийняв істинне людське єство, що має всі онтологічні якості, властиві людині; він мав досконале людське єство не тільки в значенні повноти і неушкодженості сприйнятої ним людської природи, але і в духовно-етичному значенні, тобто він не мав гріховного розладу (першородного гріха) у своєму людському єстві з моменту Втілення; він, цілком сприйнявши людську природу, мав і людську природну волю; два єства з'єдналися незлитно, незмінно, неподільно і нерозлучно в іпостасі Бога-Слова.

5. Всі єресі в тій чи іншій формі заперечували можливість перетворення тварної істоти на нове творіння, обожнення, а отже, і повноту спасіння, часом розуміючи його тільки в спіритуалістичному значенні. В кожну історичну епоху християнство піклувалося про те, щоб показати своїм адептам можливість реального богоспілкування, обожнення, що розумілося не тільки в етичному значенні, але і в онтологічному. Сама можливість обожнення нерозривно пов'язана з Боговтіленням, бо саме в єдиній особі Ісуса Христа поєднуються дві природи – божественна і людська, істинний Бог й істинна людина. Саме боголюдство Ісуса Христа виявилося основою спасіння людини. 

Християнський Символ Віри утвердив догмат єдиносущості Сина Божого Богу-Отцю, спростовуючи твердження аріан про єство Ісуса Христа. Пізніше церква засудила вчення несторіан (щоб зруйнувати спроби відділити в постаті Ісуса людину від Бога, розділивши його особу на дві – божественну і людську) та монофізитів (оскільки істинна природа людини у всій її повноті була сприйнята Сином при Втіленні, остільки і людська природа у всій її цілісності й повноті може перетворитися й з’єднатися з Богом, стати причасницею божественного єства, бо поза єдністю двох воль в Ісусі не можливе обожнення, необхідною умовою якого є вільна інтенція людини). Стверджуючи можливість віддзеркалення божественних реальностей у матеріальній сфері, християнство догматизувало іконовшанування.

6. У поствселенську епоху христологічні суперечки виникали переважно в середовищі західного християнства. Середньовічне християнське богослов`я вирізняється різким протиставленням Бога світу й людині, що сприяло виведенню христологічних питань у площину суто теоретичну. Так, дискусія про універсалії в її християнському розумінні була, по суті, висвітленням онтологічної чи гносеологічної сфер христології. Теологи середньовіччя вирішували христологічні питання через уявлення Христа Боголюдиною в досконалій цілісності іпостасей, яка з’єднує в ньому без схрещення одночасно людське й Божественне, дві природи, які самоіснують у Слові і під охороною Слова розвивають власну діяльність. У період Реформації христологія як проблема розглядалася в лоні лютеранської церкви. Христологія М. Лютера здійснює переворот у всій метафізично спрямованій теології. М. Лютер прагне послідовно показати Христа не на основі філософського поняття Бога, а навпаки, на основі Христа показати самого Бога. Проте існували проблеми, не розв’язані М. Лютером. Це насамперед труднощі в тлумаченні історичного образу Ісуса Христа, окресленого в Новому Завіті.

7. Протягом століть у підходах до вивчення особистості Христа відбулися зміни. Христологічна доктрина поступово трансформувалась в антропоцентричну, домінантним стало дослідження людської природи Ісуса Христа. Так, у ХІХ ст. лютеранське богослов’я обходило христологічне питання як схоластичне. Однак зацікавлення ним було знову зактуалізоване кенотичною доктриною про особу Ісуса Христа. Ця теорія була дуже популярною в різних формах; на