Христологічна доктрина: філософсько-релігієзнавчий контекст

Починати розгляд христологічних поглядів можна ще з часів Старого Завіту, оскільки старозавітна христологія також доводить істинність святоотцівського розуміння старозавітних месіанських пророцтв. Проте першою спробою систематизувати христологічні погляди і перетворити їх на христологічну доктрину можна вважати лише христологію апологетів II ст. Вони вбачали у навколишньому світі фрагменти єдиного Логоса, який втілився в Ісусi Христі. В перші століття утвердження християнства його послідовники перетворили духовний імпульс апостолів на універсальну світоглядну систему. Завдяки цьому християнство не втратило зв’язку з античною спадщиною і увібрало в себе високий інтелектуальний досвід еллінської культури. Однак залишалася потреба в універсальному розумові, який зміг би віднайти філософську форму для християнського вчення і надати йому системного характеру. Першими за такі завдання взялися мислителі доби раннього християнства. У творах кожного з них обов’язково зустрічаємо власний аналіз христології та спроби формування христологічної доктрини. 

Протягом історії християнства богослови періодично, на вимогу часу зверталися до розгляду христологічної доктрини; для деяких теологів ця проблема актуальна і сьогодні – І. Алфєєва, О. Давиденкова, Н. Селезньова, В. Каспера, П. Паренте та ін. Подібні розвідки спостерігаються і нині у світлі вирішення міжконфесійних питань та екуменічного руху. При аналізі літератури з теми дослідження дисертанткою було відзначено, що проблемою христологічної доктрини займаються переважно теологи, а це вказує на недостатній науковий рівень висвітлення христологічної доктрини в сучасному релігієзнавстві. 

У підрозділі 1.2. з’ясовано терміносистему христології – питання досить проблематичне через відсутність загальної термінології: подібні терміни в інших дисциплінах найчастіше мають такі значення, що не передбачають аналогів. Однак за термінологічною проблемою криється більш істотна, яку можна назвати проблемою невідповідності онтологій: самі терміни відбивають різні базові принципи і передумови, та навіть різні світоглядні установки, характерні для різних теорій. Фіксація таких розбіжностей видається дуже важливою, оскільки допомагає глибше розкрити і чітко сформулювати граничні підстави термінологічних аспектів христологічної доктрини в контексті релігієзнавства як наукової дисципліни. 

На основі здійсненого дискурсу дисертантка розмежувала поняття христологічного догмата, христологічної доктрини і христології. В теологічних і філософських дослідженнях ці терміни часто змішують, у такий спосіб заплутуючи подальші розвідки.

Поняття “догмат”, вживане в сучасному богослов`ї, означає точно сформульовану безсумнівну для загальноцерковної свідомості істину віри, що якій притаманні такі характерні ознаки: теологічність, богоодкровенність, обов`язковість для виконання усіма церквами. Тому можна стверджувати, що христологічний догмат, який був сформульований на IV Вселенському соборі в Халкідоні (Халкідонський орос), хоча й мав певні недоліки у формулюванні, але виявився авторитетним для загальнохристиянської свідомості. Словосполучення “христологічна доктрина” вказує на те, що предметом дослідження виступає вчення про Ісуса Христа, яке ґрунтується на авторитеті Халкідонського оросу. У розділі робиться спроба розкрити христологічну доктрину як систематизоване вчення, цілісну концепцію і сукупність принципів. Христололгічна доктрина виявляється світоглядним ядром усього християнського віровчення, оскільки містить систематизовані, остаточно сформульовані концепції, засновані на христологічному догматі: із релігійним розвитком людства виникають нові проблеми і питання щодо христології, які спочатку існують на рівні гіпотез, припущень, думок, лише набуваючи обґрунтованості, всебічного розгляду і включення до офіційного віровчення церкви, вони оформлюються у христологічну доктрину. Цей процес пояснює всю історію християнства, коли періодично виникали і виникають вчення (єресі), відмінні від офіційної доктрини християнської церкви. Розглядаючи їх, кожна церква формує свою христологічну доктрину. Христологія як вчення про Ісуса Христа є найбільш широким поняттям, яке включає в себе дві попередні категорії. Щоб повною мірою розкрити терміносистему христології, необхідно проаналізувати поняття, які зустрічаються в дослідженнях, пов’язаних із христологічною проблематикою, та простежити їх вплив на формування христологічної доктрини. У розділі аналізуються такі христологічні концепти, як іпостась, особа, природа, єство, єдиносущість, подобосущість та ін. У цьому контексті розглядається проблема семантики імен Ісуса Христа.

Дослідження побудоване таким чином, щоб окреслити і філософсько-релігієзнавче значення христологічної доктрини, й історичне. Тому дисертантка докладно зупинилася на розгляді термінологічних особливостей христологічних понять, розкрила питання способу поєднання двох природ в особі Ісуса Христа.

У другому розділі – “Філософсько-історичний розвиток христологічної доктрини” – розглянуто динаміку христологічної доктрини від новозавітних поглядів до І Вселенського собору. Початок християнської історії позначений проясненням христологічної самосвідомості церкви, апостольського сповідання; однак одразу ж намітилися крайнощі, що провокували це сповідання до його перетворення, обтяжували тим або іншим зовнішнім впливом, зовнішньою свідомістю. Ці крайнощі з`явилися вже в перші століття існування християнства, ще з апостольських часів. 

У підрозділі 2.1. першим джерелом, яке пояснює іпостасну єдність двох природ у Христі, розглядається Біблія. У ній не тільки говориться, що Ісус Христос був Богом від Бога, проявленим у плоті,