Художні тенденції розвитку академічного баянного виконавства у другій половині ХХ ст.

До матеріалів дослідження не залучено ансамблеве виконавство баяніс-тів (або в супроводі оркестру), оскільки колективна форма музикування, з її вимогами синхронізованого інтонування, обмежує можливості індивідуаль-ної творчості; баянні ансамблі як самостійний інструментальний жанр ста-новлять об'єкт окремого наукового дослідження.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань дослідження використано системний підхід; аналіз і синтез; зіставлення і узагальнення здобутих даних; історичний метод.

Комплексний характер вивчення баянного виконавства зумовлює вико-ристання системного підходу. Він дозволяє простежити мистецький феномен баянного виконавства в контексті художніх та естетичних явищ, здатних справляти вплив на баянне виконавство як представника сучасної музичної культури.

В аналізі художніх тенденцій баянного виконавства застосовується та-кож метод порівняння різних інтерпретацій того ж самого твору (або близьких за жанром та стилем). Порівняльний метод, широко апробований в досліджен-нях виконавського мистецтва з огляду на об'єктивну основу багатоваріантнос-ті музичних інтерпретацій (праці О. Алексєєва, Н. Кашкадамової, Є. Назай-кінського, Д. Рабіновича). Зіставлення різних варіантів прочитання твору своє-рідно загострює якість неповторності інтонування, а в разі виявлення тотож-ніх рис сприяє знаходженню загальних прикмет виконавської творчості.

Звернення до історико-культурних методів дослідження дає змогу чіт-кіше виявити послідовний характер формування художніх тенденцій баян-ного виконавства. Протягом досліджуваного періоду типові явища баянного виконавства розглядаються крізь призму культурологічних спостережень со-ціальної функції музичної творчості, що забезпечило вихід за межі фор-мально-стилістичного аналізу.

У висвітленні виконавської творчості методологічно принциповим є розуміння того, що виконавство перебуває в діалектичній єдності з компози-торською творчістю, об'єктивне існування якої можливе тільки завдяки її ви-конавської реалізації. За цих умов переконливо виявляється важлива роль концепції варіантності музичної інтерпретації, що випливає з творчого ха-рактеру виконавського втілення нотного тексту.

Наукова новизна дослідження визначається багатоаспектним аналізом академічного баянного виконавства. При цьому вперше:

проаналізовано стан висвітлення виконавського мистецтва баяністів в сучасному музикознавстві другої половини ХХ ст.

обґрунтовано і узагальнено художньо-стильові тенденції баянного виконавства 50-90-х рр. ХХ ст. ;

досліджено вплив культурологічних процесів даного періоду на розвиток баянного виконавства;

розглянуто новаторські тенденції баянного виконавства у сучасній оригінальній музиці;

введено в науковий обіг теорії баянного виконавства аудіозвуковий фонд провідних баяністів досліджуваного періоду.

Практичне значення роботи полягає в узагальненні художньо-вико-навського досвіду визнаних баяністів і впливу їх надбань на формування професійної майстерності молодих музикантів. Результати теоретичного ана-лізу дисертації можуть бути використані при підготовці спеціальних узагаль-нюючих робіт з історії народно-інструментального мистецтва, складанні підручників, програм з цього курсу і безпосереднього використання у прак-тиці баянного виконавства. Висновки дисертаційного дослідження, окрім то-го, можуть стати основою для подальших наукових розробок баянного вико-навства та його ролі в музичній культурі України.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом публіка-ції матеріалів у наукових виданнях, доповідей та виступів на конференціях: Міжнародній науковій конференції до Фестивалю акордеонної музики в Ка-товіце (Польща, 1990 р.) ; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні (м. Київ, 1995 р.) ; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інстру-ментального мистецтва в Україні (м. Київ, 1998 р.) ; Регіональній науковій конференції до 60-ліття заснування Львівського державного музичного учи-лища ім. С. Людкевича (м. Львів, 2000 р.) ; науковій конференції “Мистецтво молодих – 2001” (м. Львів, 2001 р.).

Матеріали дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв (1999-2001 рр.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення дослідження знайшли своє відображення у восьми публікаціях, з них п'ять – у фахових виданнях.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження, його метою і основними завданнями. Дисертація (на 164 сторінках) складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел – 217 позицій (на 18 сторінках) та нотних додатків (на 27 сторінках).

 

 

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, доводиться її актуаль-ність, визначено мету і завдання, окреслено об'єкт, предмет наукового дос-лідження, сформульовано методологічні засади, вказано на новизну роботи та практичне значення наукових результатів.

У першому розділі – “Академічне баянне виконавство як об'єкт наукового дослідження” подається аналіз літератури з проблеми дисертації, теоретичних праць, статей, рецензій, присвячених баянному мистецтву. По-рівняно короткий історичний період функціонування концертного баянного виконавства залишив по собі небагато наукових розвідок та критичних вис-тупів. Проте це не зменшує інформаційного значення наявних публікацій, що містять необхідний фактологічний матеріал для наукових досліджень.

Аналіз літературних джерел виявляє еволюцію науково-критичної дум-ки про баянне виконавство та основні її тенденції. На початку досліджувано-го періоду 50-60-х рр. ХХ ст. переважали короткі рецензії та хроніки кон-цертного життя, які відзначались описово-інформаційним характером (ре-цензії О. Агаркова, А. Басурманова, М. Іванова. О. Лачинова, А. Мірека та ін.). У висвітленні виконавської творчості баяністів критика ще не володіла на-лежним обсягом фактів та концепцій, властивих мистецьким надбанням кла-сичного інструменталізму. Брак досвіду та спеціальної методології аналізу баянних виконань зумовлював емпіричний характер спостережень у біль-шості публікацій цього періоду.

Поглиблення теоретичного усвідомлення баянного виконавства спосте-рігаємо в дослідженнях 70-90-х рр. ХХ ст., з появою проблемних статей та творчих портретів баяністів (праці М. Бистрякова, К. Булиго, Б. Єгорова, М. Імханицького, Ф. Ліпса, М. Оберюхтіна, В. Петрова, А. Черноіваненко та ін.). Позначені докладнішим розглядом баянного виконавства, публікації цього періоду віддзеркалювали зростання творчого потенціалу й масштабу концертної