Художні тенденції розвитку академічного баянного виконавства у другій половині ХХ ст.

Складові виконавської майстерності баяніста розглядає М. Давидов у своїй ґрунтовній праці “Теоретичні основи формування виконавської май-стерності баяніста”. Автор аналізує аспекти осягнення фахової майстерності на основі співтворчого характеру виконавського мистецтва, емоційно-образ-ного відтворення цілісної музичної форми, концепцій художньої техніки, процесуальності динаміки, специфічно виконавського слухомоторного ком-плексу уявлень, умінь та навичок.

На гостро актуальну проблему створення власного репертуару баяніста звертають увагу А. Бєляєв, Ю. Казакова, Ю. Шишаков у своїх статтях на сто-рінках часопису “Советская музыка” (1973, № 2). Автори наголошують на життєво важливій для академічного баяна ролі високохудожнього репертуа-ру і закликають композиторів активізувати свою творчість у цьому жанрі інструментальної музики.

Проблематика стану баянного виконавства порушується в полемічних публікаціях Ю. Казакова та В. Петрова, які закликають до відродження мен-тальної орієнтації баяністів на традиції народно-інструментального музику-вання (в репертуарі, манері виконання). Свої погляди на концертне народно-інструментальне виконавство вони обгрунтовують необхідністю подолання відчуження широкого слухача від тої “хибної” форми виконавства, що ба-зується на класичній музиці (інструментальних перекладеннях) і сучасній оригінальній музиці, як не відповідній природі народних інструментів. Іншої позиції дотримуються М. Давидов, Є. Іванов, М. Імханицький, Ф. Ліпс, О. Ще-тинський, які стверджують, що саме академічне виконавство (що репрезен-тує традиційний європейський інструменталізм) стало перспективним відга-луженням широкого баянного мистецтва, з огляду на постійне зростання його здобутків у композиторській і виконавській творчості та активне функціонування в музичній культурі багатьох країн.

Спробою цілісного осмислення баянного виконавства є дисертаційне дослідження Є. Іванова “Академічне баянно-акордеонне мистецтво на Украї-ні” (історичний аспект). Автор розглядає історичний шлях, вдосконалення інструмента, сторінки творчості відомих українських баяністів, становлення їх науково-методичної бази. Однак він майже не висвітлює проблем виконавсь-кої творчості, її художньо-стильових, естетичних, соціокультурних аспектів, що дало б змогу об'єктивно розглянути мистецькі аргументи баяністів.

Зростання наукового рівня досліджень про баянне мистецтво засвідчує поява низки дисертаційних досліджень, присвячених, головним чином, баян-ній методиці, репертуару та історичним аспектам. Це дисертації Ю. Бая, М. Да-видова, В. Зав'ялова, С. Платонової, В. Самітова, А. Черноіваненко, В. Шарова, Ю. Ястребова.

Помітною публікацією стала колективна праця “Портрети баяністів” під редакцією М. Імханицького та О. Якупова, в якій висвітлюються творчі постаті визначних баяністів – В. Бесфамільнова, Ю. Вострєлова, В. Галкіна, П. Гвоздєва, Ю. Казакова, Ф. Ліпса, І. Паницького, В. Семенова, О. Склярова, А. Суркова, О. Шарова, Р. Шайхутдінова. Проте можливості авторів щодо з'ясування актуальних питань баянного виконавства обмежені публіцистичним спряму-ванням статей, яким виразно бракує узагальнюючих концепцій.

Нові аспекти теоретичного осмислення сучасного баянного виконавства пропонує А. Черноіваненко. Вона прослідковує вплив композиторського мис-лення на театрально-зображальний ряд (пластика рук, міміка) у баянному ви-конавстві як чинник творення музичного образу. Цікавий дослідницький ра-курс театралізації баянного виконавства натомість не підкріплений аргумента-ми “звукової творчості” – цієї конститутивної ознаки музичного виконавства.

У підсумковому огляді музикознавчих джерел відзначається, що мис-тецький прогрес академічного баянного виконавства досі не отримав належ-ного висвітлення на сторінках музичних видань. Особливо відчутна нестача аналітичних розвідок тенденцій баянного виконавства як спрямованості творчості, вираженої у художніх засобах. Одначе скромний доробок теорії баянного виконавства не применшує значення наявних напрацювань, що ста-новлять необхідний етап накопичення фактів, вироблення понятійно-термі-нологічного апарату, узгодження окремих концепційних положень.

У другому розділі – “Академічне баянне виконавство 50-60-х рр. ХХ ст. “ досліджено процеси формування виконавського професіоналізму баяністів, суспільно-культурні та мистецькі чинники їх творчого зростання. Презентація культурно-мистецького контексту виявляє помітне піднесення баянного виконавства України та Росії після періоду сповільнення його ака-демізації, внаслідок несприятливих для нього умов воєнних років (1941- 1945 рр.). Баянне виконавство, як і більшість сфер мистецького життя сере-дини 50-60-х рр., засвідчує зумовленість свого поступу перемінами соціо-культурної ситуації, – так званою відлигою та лібералізацією художніх про-цесів в країні. Істотним стимулом розвитку баянного мистецтва стала того-часна політика сприяння академічному виконавству на народних інструмен-тах як безпосереднього виразника пріоритетних ідеалів народності та демо-кратизму мистецтва. З цим пов'язане широке залучення баяністів до кон-цертної діяльності, повсюдне впровадження народних інструментів (переду-сім реконструйованих) до навчальних музичних закладів та налагодження їх масового виробництва.

Період 50-60-х рр. ХХ століття характеризується перспективними зру-шеннями академічного баянного виконавства: активізацією сольно-концертних виступів музикантів; першими успіхами баяністів у міжнародних кон-курсах та фестивалях; поповненням концертного репертуару оригінальними творами В. Дікусарова, К. М'яскова, А. Репнікова, А. Холмінова, М. Чайкіна, Г. Шендерьова,. В розділі висвітлені творчі постаті провідних баяністів – А. Бєляєва, В. Бесфамільнова, В. Галкіна, Ю. Казакова, Е. Мітченка, А. Полєтає-ва, які помітно піднесли художній рівень баянного виконавства, демонструю-чи широке розмаїття свого репертуару. Істотною ознакою цих музикантів є демократичне спрямування їхньої творчості у вигляді культивування доступ-ної слухачеві музики – нескладних перекладень музичної класики, оригі-нальних творів та обробок народних мелодій. Відзначається також активна концертна діяльність таких майстрів жанру обробки народної музики, як М. Горенко, Г. Зайцев, І. Паницький, О. Полудніцин, М. Різоль. Просвітницьке спрямування діяльності баяністів означеного періоду сприяло прилученню масового слухача до шедеврів класичної та народної музики, яка виконува-лась на популярному інструменті.

У становленні професійних засад баянного виконавства важлива роль належала визнаним засновникам баянної педагогіки