Інфляційні процеси в Україні

Отже, антиінфляційна програма для України має складатися з набору взаємопов’язаних заходів. У загальному вигляді вони є заходами зі створення умов для стабільного розвитку економіки країни. Для реалізації цих умов необхідно підвищити ефективність народного господарства, здійснити ресурсозбереження, зменшити витрати й ціни, наповнити ринок товарами, впорядкувати оплату праці, надалі вдосконалювати бюджетно-фінансову і грошово-кредитну систему. Фактично приборкання інфляції має бути пов’язане із внесенням кардинальних змін до усіх складових господарського механізму.

Водночас треба пам’ятати, що за умов перехідної економіки, коли ринкових інститутів ще не сформовано, коли підприємства державного сектора й далі мають порівняно м’які бюджетні обмеження, повністю подолати інфляцію неможливо. Тому антиінфляційна політика повинна бути націлена не так на припинення інфляції взагалі, як на зведення її до прийнятного рівня, який не просто пом’якшив би її найзгубніші наслідки, а й надав би інфляції контрольованості, зробив би її інструментом стимулювання економічних перетворень.  

 

 

В результаті розгляду теми “Інфляція та антиінфляційна політика” можна зробити наступні висновки.

У наш час інфляція – один з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить на немає зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

За інтенсивністю, характером, проявом інфляція буває досить різною, хоча й існує один термін. По-перше, на основі думки про двоїсту природу інфляції можна розрізнити номінальну та реальну. Також інфляційний процес може розвиватися за двома напрямками: приховано та відкрито (отже, інфляція прихована і відкрита). За інтенсивністю можна виділити наступні типи інфляції: повзучу, галопуючу та гіперінфляцію (тут виділяють ще супергіперінфляцію). Існує класифікація і щодо очікуваності: розрізняють очікувану та неочікувану. За співвідношення зростання цін по різних товарних групах виділяють збалансовану та незбалансовану інфляцію.

Залежно від поділу причин інфляції на ті, викликані надлишковим сукупним попитом, і ті, що пов’язані зі зростанням витрат виробництва або зменшенням сукупної пропозиції, виділяють два типи інфляції: інфляцію попиту та витрат.

Як окремий випадок можна розглянути стагфляцію. За цього явища відбувається одночасне зростання цін за підвищення рівня безробіття. Найсильніший прояв цього процесу можна спостерігати в Україні у 1992-1993 роках. Саме на 1992 рік припадає супергіперінфляція.

Існує багато чинників виникнення інфляції, але серед них можна виділити головні:

надмірна грошова емісія;

дефіцит бюджету;

надмірна мілітаризація;

монополізація економіки, тобто, відсутність конкуренції на ринку;

інфляційні очікування.

Серед інших причин ще можна виділити зовнішні, до яких відносяться перенесення інфляції по каналах світової торгівлі, потоки короткострокових спекулятивних капіталів, що переміщаються у пошуках найбільш високої ставки процента та ін.

Інфляція негативно відбивається на всіх сторонах суспільного життя країни. Її першими жертвами стають споживачі, яким доводиться страждати від неминучого падіння якості життя. Соціально-економічні наслідки інфляції можна розглядати за багатьма напрямами, але основними з них є:

деформація економічних відносин;

перерозподіл національного продукту та доходів;

знецінення грошових коштів;

вплив на державну систему оподаткування;

обмеження можливостей для довгострокового інвестування.

Щоб справитися з інфляцією, державі доводиться діяти з повним напруженням сил. Антиінфляційні заходи повинні мати відношення або до стійкої нерівноваги ринків (і пропозиції, і попиту), або до самих механізмів інфляції. При проведенні антиінфляційної політики потрібно пам’ятати, що однаковий підхід до розв’язання проблем інфляції в різних країнах та умовах буде хибним, але все ж таки потрібно користуватись досвідом інших країн і відшукувати аналогії.

В країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатись в якості невід’ємної частини господарського механізму. Вона не представляє ніякої загрози, оскільки там відпрацьовані та достатньо широко використовуються методи обмеження та регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважають тенденції до зниження темпів інфляції.

На відміну від Заходу в Україні та інших країнах, що здійснює перетворення господарського механізму, інфляційний процес розгортається, як правило, в зростаючих темпах. Інфляцію підтримують інфляційні очікування, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, зовнішня заборгованість та ін.).

Управління інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної і загалом економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. Саме тому потрібне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них – стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, вдосконалення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності.

Взагалі ж, оцінюючи характер антиінфляційної політики в ній можна виділити два підходи. Перший передбачає активну бюджетну політику, другий – це гнучке грошово-кредитне регулювання, яке здійснюється формально непідконтрольним уряду центральним банком країни.

Одна з причин того, що Україна опинилася в умовах макроекономічної розбалансованості й фінансової нестабільності – відкрита інфляція, що має як історичне коріння, яке залишилося у спадок від багаторічного існування тоталітаризму, так і серйозні прорахунки під час здійснення ринкових перетворень.

Причину безуспішності боротьби з інфляцією треба шукати не так у різних малоефективних антиінфляційних моделях, як у базовому стані її реалізації – передусім у початковому стані систем і передумовах реформ, в адекватності існуючих моделей об’єктивним передумовам та інтересам більшості громадян.

Для того, щоб антиінфляційна програма ефективно працювала, необхідно забезпечити регульованість і соціальність економіки, а це, у свою чергу, вимагає, по-перше, розвивати, а не пригнічувати мотиви до продуктивної і висококваліфікованої праці, підтримувати нововведення і легальне підприємництво; по-друге, сприяти зосередженню капіталу і кваліфікованої праці у тих галузях і підприємствах, які мають найважливіше значення і забезпечують економічну незалежність нашої держави, сприяти розвитку галузей і підприємств, які досягли високого рівня науково-технічного прогресу і вже найближчим часом зможуть збільшити обсяг виробництва, вийти зі своєю продукцією на світовий ринок і забезпечити значні валютні надходження, які можуть суттєво поліпшити функціонально-територіальну структуру господарського комплексу України й модернізацію базових галузей промисловості; по-третє, забезпечити соціальну справедливість і гарантувати працівникові дохід, пропорційний якості й кількості затраченої праці; по-четверте, розвивати справжнє народовладдя, яке створює передумови для підтримання цих змін знизу та для успішної боротьби з бюрократизмом і корупцією нагорі.

Отже, основними напрямками антиінфляційної програми повинні стати наступні кроки:

радикальна аграрна реформа;

ефективна інвестиційна політика;

реформування системи оподаткування;

ліквідація дефіциту держбюджету;

реальна приватизація.

Водночас треба пам’ятати, що за умов перехідної економіки, коли ринкових інститутів ще не сформовано, коли підприємства державного сектора й далі мають порівняно м’які бюджетні обмеження, повністю подолати інфляцію неможливо. Тому антиінфляційна політика повинна бути націлена не так на припинення інфляції взагалі, як на зведення її до прийнятного рівня, який не просто пом’якшив би її найзгубніші наслідки, а й надав би інфляції контрольованості, зробив би її інструментом стимулювання економічних перетворень.

 

 

Амосов А. Особенности инфляции и возможность противодействовать ей //Экономист. – 1998. – №1. – с. 76-80.

Базилевич В. Макроекономіка: опорний конспект лекцій. – К. : Четверта хвиля, 1997. – 224 с.

Башняник Г. І. Номінальна і реальна інфляція: проблеми природи, типологізації та метрологічного аналізу //Фінанси України. – 1997. – №10. – с. 19-32.

Бурда М. Виплош Ч. Макроекономіка: Європейський контекст /Пер. з англ. – К. : Основи, 1998. – 682 с.

Гальчинський І. Особливості інфляційного процесу в Україні //Трибуна. – 1994. – №7-8. – с. 9-10.

Гладких Д. Вплив грошової маси на рівень інфляції і ціну кредитних ресурсів //Вісник НБУ. – 1999. – №6. – с. 13-16.

Гончар В. Моделювання інфляції в Україні //Вісник НБУ. – 1998. – №2. – с. 52-56.

Дорнбуш Р. Економічна реформа. – К. : ПЕРУ, 1995. – 298 с.

Златнис Б. Попробуем управлять кризисами //Финансы. – 1999. -№6. – с. 6-10.

Илларионов А. Закономерности мировой инфляции //Вопросы экономики. – 1997. – №2. – с. 30-57.

Инфляция и хозяйственный механизм /Под ред. С. М. Никитина. – М. : Наука, 1993. – 296 с.

Кириченко В. Аргентина: досвід приборкання супергіперінфляції //Економіка України. – 1995. – №10. – с. 35-41.

Ковальчук Т. Основні чинники інфляції в Україні //Економіка України. – 1996. – №3. – с. 30-37.

Ковальчук Т. Основні чинники інфляції в Україні //Економіка України. – 1996. – №4. – с. 22-31.

Лагутін В. Політична економія кризи. – Луцьк: Видавництво ВДУ “Вежа”, 1996. – 162 с.

Ласкавий А. В пастці інвалютної інфляції: українська економіка //Демократична Україна. – 1999. – 4 березня. – с. 1-2.

Лившиц А. Инфляция (краткий спецкурс) //РЭЖ. – 1992. – №4. – с. 118-136.

Лившиц А. Инфляция (краткий спецкурс) //РЭЖ. – 1992. – №5. – с. 98-105.

Лившиц А. Инфляция (краткий спецкурс) //РЭЖ. – 1992. – №6. – с. 119-130.

Мельник О. Вплив інфляції на розвиток кредитних відносин в Україні //Банківська справа. – 1998. – №1. – с. 53-57.

Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювань. – К. : Т-во “Знання”, 1999. – 491 с.

Мельник О. Особливості нового етапу в антиінфляційній політиці України //Фінанси України. – 1998. – №9. – с. 91-95.

Очкас Г. Найголовніше питання //Закон і бізнес. – 1999. – №21. – с. 5.

Павловський М. Грошова маса, виробництво, неплатежі та інфляція //Економіка України. – 1997. – №12. – с. 28-35.

Пезенти А. Очерки политической экономии капитализма: Пер. с итал. – М. : Прогресс, 1976. – 892 с.

Степаненко В. Вплив супергіперінфляції на розвиток підприємницької діяльності в Україні //Україна в світовому економічному просторі. – К., 1996. – с. 153-154.

Томашик Л. основні принципи антиінфляційної економічної політики //Фінанси України. – 1999. – №10. – с. 95-99.

Чепурин М. Н.. «Курс экономической теории». – Киров, 1995. – с. 484

Чечелок О. Чи можна різати священних корів, або якою може бути емісія в Україні //Урядовий кур’єр. – 1999. – 2 лютого. – с. 7.

Шаров О. Деякі уроки валютної кризи //Вісник НБУ. – 1999. – №1. – с. 8-10.