Інфляційні процеси в Україні

З даної форми інфляції передусім можна виділити механізм, що пов’язаний з деформацією психології споживачів і виробників. В абсолютно здоровій неінфляційній економіці в подорожчанні товару споживач не бачить нічого виняткового, адже він знає, що скоро ціни повернуться назад і він зможе купити той самий товар по старій ціні. Цим самим він зменшує попит, що сприяє зниженню ціни. Інфляція ж викликає глибокі, радикальні зміни в психології споживача. Він постійно думає, що товари ніколи не стануть дешевшими, тому виникає ажіотажний попит. А це призводить до більшої різниці між попитом і пропозицією на ринку, тобто ціни піднімаються вище, а споживач переконується, що його вчинок був правильним. Ці дії сприяють зменшенню заощаджень, що в свою чергу зменшує кредитні ресурси, інвестиції, негативно впливає на об’єм пропозиції. Ще гірша ситуація виникає, коли продавці починають приховувати товари в розрахунку продати у майбутньому їх дорожче.

Але досвід показує, що інфляція буває не тільки відкритою. Трапляється, що держава, стурбована інфляційною нерівновагою ринків, звертає увагу не стільки на його причини, що породили, скільки на слідства. Робиться це по-різному. Наприклад, вводиться тимчасове заморожування цін і прибутків, встановлюються верхні межі їх зростання, і т. ін. Інший раз держава ставить перед собою задачу втримати динаміку заробітної плати на рівні, що не перевищує темп зростання продуктивності праці. Можливий і крайній варіант – тотальний адміністративний контроль над цінами і доходами. Коли події розвертаються саме так, відкрита інфляція поступається місцем пригніченій.

Оскільки обов'язковими ознаками пригніченої інфляції є ті або інші способи адміністративного регулювання цін, її неминуче супроводить деформація ринкових механізмів. Її глибина і тривалість залежать від того, в яких формах це регулювання здійснюється. Якщо, припустимо, практикується всеохоплююче централізоване планування цін, це час говорити вже не про деформації, а про руйнування ринкової системи. Весь світовий досвід однозначно показує: симптоми інфляції подавити в принципі можна, але тільки разом з ринковою економікою. Очевидно, однак, що при такому розкладі усунення коріння інфляції стає справою абсолютно безперспективним.

Але з цього не можна робити висновки про те, що адміністративний контроль над цінами – це є абсолютне зло і взагалі не має права на життя. Без нього неможливо обійтися при формуванні ринкової економіки, особливо за присутності монополізму. Хоча, на думку А. Лівшица адміністративний контроль за цінами необхідний і там, де є розвинене ринкове господарство, адже і в ньому присутні монополістичні структури, яким може протистояти лише держава за допомогою командних прийомів.

Таким чином, адміністративний контроль над цінами поганий не сам по собі, а лише тоді, коли стає замість виключення правилом, застосовується економічно необгрунтовано, руйнує механізми ринку і не дає справитися з інфляцією

Вірною ознакою пригніченої інфляції є дефіцит необхідних людям товарів і послуг, постійна їх недостача. Хвороба стає невиліковною і до того ж протікає у тяжких формах.

Виникнення неминучого розриву між адміністративно встановленими і реальними сприяє переміщенню значної товарної маси з офіційної економіки в тіньову, утворюється так звана “діра”, в яку провалюється багато, що створено працею народу.

Пригнічена інфляція позбавляє виробників так необхідних їм цінових стимулів, що перешкоджає розгортанню інвестиційного процесу, розширенню виробництва і пропозиції. Оскільки залежність цін від попиту помітно слабшає (а то й зовсім зникає), стає абсолютно неясним, в яких саме товарах і послугах має потребу населення, куди направляти потоки капіталовкладень. Інвестори втрачають орієнтування, а галузевий розподіл фінансових, матеріальних і людських ресурсів стає явно неоптимальним. Споживачам залишається тільки сподіватися на мудрість вищих плануючих органів, здатних деяким надприродним образом передбачувати рушення потреб людей. Оскільки це неможливо, підтримується стійке недовироблення товарів, що користуються попитом.

Буває і так, що пригнічена інфляція переплітається з елементами інфляції витрат. У цьому випадку фінансове положення підприємств стає незавидним: стикаючись із зростанням грошових витрат виробництва, вони позбавляються можливості парирувати удар за допомогою підвищення цін на свою продукцію. Потрапивши в таке переплітання, підприємства часто вимушені вдаватися до згортання виробництва.

Що стосується споживачів, то їх поведінка знаходить специфічні межі. Якщо на відкриту інфляцію споживачі реагують формуванням адаптивних цінових очікувань, то тепер з'являється новий, відмінний від нього тип очікувань, який можна назвати дефіцитним.

Отже, світовій економічній теорії і практиці відомо два основних типи інфляції. Проходження по шляху відкритої інфляції обіцяє надію на видужання хоч би тому, що до держави, що реалізовує комплекс протиінфляційних заходів, приєднується нехай і деформований, але все ж працюючий механізм ринку. Лікування ж інфляційної хвороби за допомогою тотального адміністрування в області ціноутворення повністю безперспективне. Таким способом інфляцію вилікувати не можна. Можна тільки розламати ринковий механізм і зробити хронічним товарний дефіцит.  

 

 

Інфляція, особливо коли вона досягає рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонах суспільного життя країни. Її першими жертвами стають споживачі, яким доводиться страждати від неминучого падіння якості життя. Це виявляється у найрізноманітніших формах.

Соціально-економічні наслідки інфляції можна розглядати за багатьма напрямами, але тут будуть виділені основні з них.

1. Деформація економічних відносин.