Іноземний досвід подолання економічних криз

Детальний аналіз показує, що в офіційних документах і науковій літературі суть перехідного періоду зводиться до «переходу від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання». Хочуть цього автори чи ні, але становлення ринкової економіки пов'язується в даному разі виключно з перетворенням виробничих відносин, їх складових- відносин власності, форм організації суспільного виробництва і створення ринкової інфраструктури, тобто всього того, що знаходить вияв у процесах роздержавлення, приватизації та демонополізації економіки.

І безперечно, здійснення цих велетенських перетворень є важливою і необхідною умовою переходу до ринкової економіки. Нові виробничі відносини стануть могутнім фактором розвитку продуктивних сил. Проте досвід показує, що при нинішньому, недостатньому їх рівні, який набагато відстає від розвинутих країн і до того ж невпинно знижується з поглибленням кризи, не можна забезпечити гідний життєвий» рівень народу, не можна перейти на якісно новий щабель розвитку. Тому перетворення у виробничих відносинах повинні супроводжуватися глибокими змінами в продуктивних силах, спрямованими, врешті-решт, на становлення нового технологічного способу виробництва. Для цього необхідно оновити, виробничий апарат, який досить істотно відставав від розвинутих країн ще до перебудови, а за її часів ще більше спрацювався і застарів не тільки морально, але й фізично. Інвестиційний процес різко загальмувався. Все це спричинило зниження рівня технічної оснащеності виробництва. Підстав сподіватися, що ці проблеми автоматично розв'яжуться створюваними ринковими відносинами, немає. Світовий досвід показує, що, поряд з ринковим механізмом, визначальною є організуюча роль держави.

Науково-технічне переозброєння господарства відіграє провідну роль у переході від екстенсивного (затратного) до інтенсивного (ресурсозберігаючого) типу економічного розвитку. І в цій галузі справи є надто серйозними.

Так, за 1970-1980 рр. продуктивність праці в матеріальному виробництві колишнього Союзу РСР зросла на 46%, що дещо зменшило затрати оплати праці на виробництво одиниці продукції. Але при цьому застосовані виробничі фонди майже подвоїлися, що призвело до збільшення фондомісткості продукції. Її матеріаломісткість залишалася надто високою, значно перевищуючи рівень розвинутих країн. У результаті в 1980 р. збільшення національного доходу на 1 крб. вимагало застосування майже 4 крб. ресурсів. Низька якість продукції ще більше погіршувала становище.

Відносна частка видобутку сировини в нашій економіці продовжує зростати; збільшується матеріало- і енергоємність виробництва; застаріле, традиційне устаткування не замінюється; нові технології не впроваджуються; знищуються професіональні якості нації, навпаки, частка витрат на науку, освіту, медицину, так само як і їх вклад в економіку, катастрофічне падають.

Нещодавно народний депутат України Михайло Павловський оприлюднив разючі факти, які доповнюють змальовану вище картину. За п'ять років виробництво в Україні впало на 55 відсотків (під час великої депресії в США 1929- 1933 років – на 46 відсотків). Українські банкіри майже не кредитують українське виробництво, а, навпаки, створюють умови для втечі капіталу за кордон і, отже, для фінансування іноземного виробництва. (Скажемо тугу дужках, що, на жаль, деякі органи преси, потрапивши у залежність від банків, з блиском описують їх «величезні» успіхи, забуваючи, що блискуче перо і блискуча, чесна думка – далеко не одне й те ж саме).

За рубіж йде також і значна частина заробітної плати наших громадян, оскільки 95 відсотків товарів широкого вжитку на українському ринку – імпортні. Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10 відсотків, тоді як у розвинених країнах – 50-70 відсотків. Поза межею бідності перебувають нині 80 відсотків громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття офіційне і, особливо, приховане.

Через затратний характер нашої економіки її розвиток вимагав дальшого величезного збільшення виробництва палива і сировини, додаткових капіталовкладень і залучення до народного господарства додатково до 10 млн. працівників. І це тоді, коли межі людських і матеріальних ресурсів стали очевидними. До того ж треба враховувати недосконалу структуру нашої економіки. Дуже високою є питома вага добувних і сировинних галузей, воєнного виробництва, в цілому важкої промисловості. І водночас залишаються недостатньо розвинутими сільське господарства, легка і харчова промисловість, тобто споживчий сектор економіки.

Особливо очевидним є наше відставання у співвідношенні матеріального виробництва і соціальної сфери на відміну від розвинутих країн, переважну більшість нашого працездатного населення – 73% – зайнято в матеріальному виробництві, тоді як у соціальній сфері – лише 27%. Це співвідношення означає, що продуктивність праці в нас низька, бо навіть 73% працездатних не можуть забезпечити задоволення потреб населення в матеріальній продукції. Але справа не тільки в тому, що рівень нашого економічного розвитку є значно нижчим. Справа полягає ще в тому, що і в теорії, і в практиці господарського управління до цього часу залишаються недосконалі підходи до