Іноземний досвід подолання економічних криз

За роки незалежність держави Прибалтики залучила значний об'єм капіталовкладень через рубіж. Найбільшого успіху добилася Естонія, де на душу населення доводиться 559 дол. іноземних інвестицій. Іноземні вкладення в економіку республіки склали в 1996 р. млрд. крон, а за один лише I кв. 1997 м. перевищили 1 млрд. крон. Основними інвесторами є Фінляндія (33% сукупних об'єми капіталовкладень), Швеція (22%), США (8%) і Росія (5%). У свою чергу естонські фірми інвестували за рубежем біля 40 млн. дол. і займають по цьому показнику 4-е місце серед країн Центральної і Східної Європи.

У латвійську економіку інвестовано менше іноземного капіталу, ніж в естонську, що зумовлено насамперед більш повільними темпами приватизації. У 1996 р. зарубіжні інвестори вклали біля 700 млн. дол. Прямі іноземні інвестиції покривають дефіцит по поточних операціях платіжного балансу Латвії на З/ 4. Самими великими інвесторами є Данія (24%), Великобританія (21%) і США (13%). Згідно з даними Латвійського агентства приватизації, основна частина іноземних інвестицій доводиться на підприємства транспорту і зв'язку (49%) і промисловості (21%).

Литва довгий час відставала від інших країн Прибалтики по об'єму іноземних капіталовкладень. Однак в 1997 р. вони виросли майже в 2 рази і досягли, за попередніми даними, 974 млн. дол. Тепер на одного жителя Литви доводиться майже 200 дол. іноземних інвестицій. Згідно з прогнозами уряду Литви, в 1998 р. сума прямих зарубіжних інвестицій I становитиме 2-2. 2 млрд. дол. Основними інвесторами є Німеччина, США і Великобританія. Країни Прибалтики відразу ж після отримання незалежності встали на шлях послідовного проведення фінансової стабілізації, яка лягла в основу їх фінансової, грошово-кредитної і валютної політики. Довгострокові перспективи розвитку цих держав визначаються пріоритетами їх економічної стратегії.

Найважливішим елементом економічної політики для всіх трьох країн залишається приватизація. Естонія взяла курс на цілеспрямовану зміну структури економіки і ввела ліберальний торговий режим, що забезпечив зростання об'єму зовнішньої торгівлі і залучення іноземного капіталу. Естонський уряд розробляє заходи по придушенню попиту на внутрішньому ринку і по боротьбі з перегрівом економіки.

Програма економічних реформ Латвії була розроблена урядом після банківської кризи 1995 р. Вона передбачає прискорену приватизацію, зміцнення фінансової дисципліни в банківському секторі, а також підвищення ефективності функціонування ринків товарів і послуг.

У Латвії передбачається забезпечити новий підйом сільського господарства за рахунок різкого скорочення промислового виробництва. Однак аграрний сектор, який повинен був розвиватися форсованими темпами, знаходиться в глибокій кризі, не витримуючи конкуренції з продукцією Західної Європи.

У Литві уряд консерваторів взяв курс на тотальну приватизацію. На початок наступного тисячоліття в республіці практично не залишиться державних підприємств. Крім того, уряд збирається відмовитися від валютного управління, тобто відмінити прив'язку лита до долара і розширити функції Центробанку.

У ході недавньої світової фінансової кризи країни Прибалтики зіткнулися з серйозними проблемами. У Естонії курс акцій впав вдвічі, втрати, що вимірюються падінням біржового індексу, становили 55. 8%. У Латвії збиток від кризи не був так значним (35%). Потенційно найбільший в країнах Прибалтики латвійський ринок цінних паперів ще не сформувався. Литву світова криза практично не порушила. Криза показала, що західний капітал прийшов на ринки країн Прибалтики в основному зі спекулятивними цілями.

 

 

Для будь-якої країни, що здійснює стратегію радикальних соціально-економічних перетворень, важливою передумовою правильного формування рішень у галузі економічної політики є ретельне й комплексне врахування зарубіжного досвіду економічних реформ, усіх їх підсумків – як позитивних, так і негативних. У цьому аспекті досвід країн Центральної та Східної Європи (далі-»ЦСЄ») має для України величезне значення з огляду на близькість багатьох стартових умов перехідного процесу, їх ціннісних і геополітичних орієнтацій-курсу на побудову соціальне орієнтованого ринкового господарства та інтеграцію в європейські структури.

Слід, однак, зазначити, що регіон ЦСЄ не має якоїсь однотипної моделі трансформаційного процесу. Тут було випробувано досить різноманітні – за теоретичними засадами проведення реформ – підходи: і такі, що грунтувалися на поступовості, еволюційності перетворень (найяскравішим прикладом е Угорщина), і побудовані на основі так званої «шокової терапії» (польська модель). І незважаючи на це, можна виділити ряд спільних фундаментальних тенденцій.

Характерною особливістю трансформаційної політики країн ЦСЄ – навіть у тих країнах, які в 90-і роки взяли не озброєння концепцію найрадикальніших перетворень – є еволюційність, поступовість інституціональних змін. У найуспішніших моделях трансформування (Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія) такий підхід ґрунтується на процесі нагромадження певних інституціональних передумов ще в період економічних експериментів у рамках концепції «ринкового соціалізму», що передував етапу радикалізації реформ. Саме тоді – в період поступового запровадження економічної лібералізації та економічних методів регулювання замість адміністративних – формувалися механізми мікроекономічної адаптації до умов ринкової конкуренції в економічному середовищі, більш відкритому зовнішньому світові.

Нагромадження таких інституціональних елементів поступово змінювало економічну поведінку підприємств (організацій), робило їх більш придатними до наступного запровадження