Іноземний досвід подолання економічних криз

Суб’єктом економічного регулювання, що передбачається в плані (прогнозі, програмі), є держава, яка виконує цю роль за допомогоюекономічних, правових і адміністративних підойм. Вони формуються щодо планів, прогнозів і програм Міністерства економіки; з фінансово-бюджетного і податкового регулювання – Міністерством фінансів; з грошово-кредитного і валютного регулювання – Національним банком; з монопольного регулювання – Антимонопольним комітетом; з питань застосувань квот і ліцензій – Міністерством зовнішньоекономічної діяльності та трогівлі; з регулювання рівня зайнятості та соціального захисту населення – Міністерством праці та соціальної політики; з митного регулювання – Державним митним комітетом.

 

 

Трансформаційні процеси в різних країнах і регіонах сучасного світу відбуваються під впливом науково-технічного і суспільного прогресу, створювальних і регулюючих функцій держави. Ретельно враховується при цьому мінлива кон’юнктура ринків, їх прогнозування і моніторинг. У 90-х роках світова економіка мала негативну тенденцію до зниження темпів прогресу. Якщо за період 1986-1990 рр. середньорічний темп приросту ВВП складав 3, 6%, то в 1991-1995 рр. він знизився до 2, 7%. Найбільший темп спаду (до 1, 6%) відбувся в групі індустріально і економічно розвинутих країн. Аналогічний спад (до 1, 6%) стався також у групі економічно слабких країн Африки. Водночас країни Азіатського континенту (“азіатські тигри”), ефективно використовуючи дешеву робочу силу і сировинні ресурси, широко залучаючи іноземний капітал, забезпечили підвищення середньорічних темпів зростання ВВП до 8, 1, в тому числі Китай – 11, 7%.

Як не важливі по собі темпи економічного зростання, вирішальну роль відіграють показники ВВП у розрахунку на душу населення. Економічно могутні країни – своєрідні локомотиви світового прогресу – досягають рівнів цього оціночного показника від 18 до 25 тис. амер. дол. Світовим лідером довгий час була США (23, 18 тис. дол.), а в 1994р на перше місце вийшла Японія – 24-89 тис. дол. Щодо групи країн-аутсайдерів, то вони виробляють всього від 100 до 400 до. На душу населення і перебувають у жалюгідному стані. Саме ці країни і безпрецедентний виробничий спад на величезному ринковому просторі колишнього СРСР суттєво загальмував темпи загальносвітового прогресу.

Україна в 1991-1995 рр. також різко зменшила національне товаровиробництво. У 1996 р. вона виробила ВВП (у номінальних оцінках) на суму 80, 5 млрд. грн., що складал 1, 57 тис. грн, або 0, 85 тис. амер. дол. на душу населення. За розрахунками ж Європейського центру макроекономічного аналізу, який обчислює і показник реального ВВП (з урахуванням інфляції), він складає 52, 5 млрд. грн., або 28, 5 млрд. амер. дол. За цими розрахунками на душу населення припадає всього 0, 56 тис. амер. дол., тобто на рівні економічно відсталих країн. Тому для України взагалі немає зараз більш болючої проблеми у вирішенні її майбутньої долі гідного існування в світовому співтоваристві.

На сьогодні нам необхідно визначити різноманітні форми і методи економічних трансформацій. Темпи і обсяги економічного зростання або падіння визначаються діяннями різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів. Результатами фундаментальних досліджень процесів стабілізації та зростання, проведених вітчизняними і зарубіжними вченими, одночасно свідчать, що перше місце серед зазначених факторів посідають інвестиційна та інноваційна діяльність, рух обсягів, структури і якості господарського оновлення під впливом новітніх наукових відкриттів, знань і умінь створювати та широко використовувати конкурентоздатні технології у сферах національного товаровиробництва, послуг, інфраструктури і ринку.

Принципово важливо виходити при цьому з необхідності диверсифікації капіталу, конверсії воєнної промисловості, реалізації визначених державою пріоритетних напрямів інвестування, якості та швидкості їх здійснення, а також темпів окупності вкладень. Йдеться про реалізацію пріоритетних державних, регіональних і галузевих науково-технологічних і соціально-економічних програм, а також конкретних інвестиційних проектів розвитку високоефективного підприємництва і бізнесу. Тільки за цих умов сам відтворювальний цикл забезпечуватиме необхідні інвестиційні нагромадження для безперервного економічного оновлення і зростання. Саме першочергове інвестування у створення нових, модернізацію і реконструкцію діючих виробничих структур на базі новітніх технологій, незалежно від форм власності і господарювання, з наступним виведенням з експлуатації застарілих, неконкурентоздатних виробництв є аксіомою послідовності дій для дійсного відновлення економіки.

Очікувати, коли проголошени перехід до “ринкової економіки” нібито “автоматично” сам собою все відрегулює і забезпечить перехід економіки країни у фазу економічного пожвавлення і зростання, марно.

 

Дана курсова робота була спрямована на аналіз, розуміння і пошук шляхів виходу з сучасної економічної кризи. Десять років незалежного існування Україні майже нічого не принесли. З кожним роком разом з виробництвом падає рівень життя населення. Такої соціально-економічної кризи ми ще не бачили. Процвітає корупція, зловживання і використання службового становища ще більше загострюють ситуацію навколо держави. Виникає цілком логічне питання: “Невже виходу з цього немає? ”

Досліджуючи світові тенденції розвитку суспільства я помітив, що в подібній ситуації побували і такі світові монстри, як США, Німеччина, Японія, Китай та ін. Отже, економічна криза – це цілком логічний процес, що відбувається на етапі становлення і розвитку суспільства.

Слід визнати, що певних заходів у країні вживали, але вони були якимись безцільними. А мудрі люди завжди вважали, що безцільне – це не тільки те, що не досягає цілі, а й те, що б'є через ціль, по своїх тилах.

Ось чому, на жаль, наші «незалежні» продуктивні сили продовжували йти в напрямі, протилежному тенденціям, характерним для розвинених держав, а також для деяких з тих, що перебувають у так званому перехідному періоді.

Сьогодні Україна має всі перспективи для виходу із скрутного становища. Для швидкої відбудови економіки потрібне комплексне вирішення ряду проблем. Треба відновити попит, який за роки реформи зменшився вп’ятеро. Неможливо відбудувати с/г, якщо не буде відновлений паритет цін на продукцію с/г і промислову продукцію для села. Ціни внутрішнього ринку треба вивести на рівень національних витрат і ліквідувати масову збитковість підприємств і КСП.

Треба надійно захистити вітчизняного товаровиробника від надмірної конкуренції іноземних фірм. Підприємства повинні бути забезпечені засобами необхідними для відновлення виробництва, надмірні податки також слід скоротити. Потрібно відновити матеріально-технічну базу.

Звичайно швидке подолання кризи в Україні може бути забезпечене лише при єдиних і однакових діях різних політичних сил. Об’єктивна основа для цього вже існує. Аналіз причин кризи показує, що теперішній стан економіки в повній мірі забезпечує систему заходів, необхідних для встановлення народного господарства.

Єдину програму подолання кризи і відбудови економіки ще потрібно обдумати і виробити. В її основі повинно бути єдине розуміння причин кризи і наслідків реалізації тих пропозицій по її подоланню, які в свій час були запропоновані.

Деяку надію вселяє програма діяльності нинішнього Кабінету Міністрів України, в якій накреслено основні шляхи усунення помилок, допущених у здійсненні реформ. І все ж без вивчення і творчого врахування досвіду інших країн не обійтися.