Іноземний досвід подолання економічних криз

Відповідно до промислової політики за малими підприємствами резервуються виняткові права виробництва 836 типів товарів, вони мають переваги в цінах і закупівлі їх продукції по урядових замовленнях. Діють державні програми підготовки робочої сили для малого бізнесу. У 1994 р. почали здійснюватися заходи по розвитку інфраструктури сільських і відсталих районів, поширенню в них технологічних досягнень з участю місцевої влади і промислових асоціацій, метою яких є збільшення несільськогосподарської зайнятості в сільських районах.

У кожному п'ятирічному плані виділяються спеціальні суми для фінансування дрібної промисловості. 40% таких позик призначено на підтримку найдрібніших підприємств, сільської і ремісничої промисловості. Для них впрохані банківські процедури, передбачені пільговий процент по позиках до 200 тис. рупій, відкриття спеціалізованих банківських відділень.

Споживання держави за роки реформ істотно виросло, а дефіцит консолідованого держбюджету збільшився. Внутрішній борг за ці ж роки виріс більш ніж вдвічі. Резерви іноземної валюти, а також золотий запас Резервного Банку Індії, і спеціальні права запозичення істотно зросли: з 17. 5 млрд. в 1995 р., до 29 млрд. дол. в січні 1997

Відповідно вони покривали імпорт 6. 1 місяці в 1995 р., 6. 7 місяці в 1996 р. Уряд вважає досягнутий рівень резервів задовільним, але передбачає їх подальше збільшення для захисту від можливого зовнішнього шоку і зміцнення позицій країни на міжнародному позиковому ринку.

Незважаючи на стійкі темпи зростання ВВП, Індія не добилася в 90ті роки помітного збільшення поосбового прибутку і споживчого попиту. «Стратегічна атака на убогість – важливий елемент політики розвитку», – підкреслюється в економічному огляді уряду 1996 р. 52. 5% жителів мають прибутки нижче прожиткового мінімуму, причому на сільські райони доводиться 80% людей, визначуваний як бідні. Письменність серед дорослих не перевищує 48%, хиніни дітей до 5 років страждають від недоїдання. Масштаби убогості викликані, передусім, неможливістю забезпечити зайнятість. Облік безробітних, причому далеко не повний, ведеться тільки в містах. Кількість безробітних склала (млн. людина) : в 1990 р. – 33. 8, в 1995 р. -36. 4, 1997 р. -38. 1.

У цих умовах денаціоналізація і акціонування держпідприємств викликають протест профспілок, оскільки за приватизацією неминуче слідує скорочення типовою для госсектора надмірної зайнятості. Позитивні зсуви в сільському господарстві лише трохи скоротили частку сільського населення в його загальній чисельності, нині вона становить 75%. Вимушена низька зайнятість в аграрному секторі (зарплата сільськогосподарського робітника продовжує скорочуватися) нарівні з відсутністю нових робочих місць – головні причини стоку селян, що продовжується в міста: біля 3% в рік в 90-е роки. Цей процес буде продовжуватися, оскільки по сучасних мірках рівень урбанізації в Індії невисокий. У містах проживає менше за 30% населення, в тому числі в агломераціях з населенням понад 1 млн. людина-10%.

Незважаючи на урядові програми скорочення народжуваності, темпи приросту населення вдалося знизити трохи – з 2. 1% в рік в 1980-1990 рр. до 1. 8% в 1990-1995 рр. Щорічний приріст робочої сили склав відповідно 1. 9% і 2%. Механізація сільського господарства в ході «зеленої революції» збільшила кількість безробітних, знизивши попит передусім на жіночу зайнятість. Створена за роки п'ятирічних планів, особливо в рамках госсектора важка промисловість, потребує кваліфікованих кадрів, в той час як ринок труда пропонує в основному непідготовлену робочу силу. Разом з тим в країні формується прошарок технічно грамотних кадрів, що залучило такі компанії як «Айкрософт», «Моторола», «Новел», що створили в 1996, 1997 рр. свої центри в Індії.

Центральний уряд в координації з урядами штатів здійснює ряд програм з метою скорочення безробіття, забезпечення житлом міської бідноти, створення умов для самозайнятості населення. Ця політика визнана довгостроковою і передбачає участь коштів приватного сектора.

Розрив в рівні прибутків в Індії типовий для слаборозвинутої економіки – на частку нижчих 10% населення доводиться 3. 7% прибутки країни, вищих 10% -28. 4%. Разом з тим офіційні урядові джерела вважають, що в країні сформувався середній клас, що начитує 200 млн. чоловік, тобто майже 25% населення. Якщо цей показник близький до реальності, то можна передбачити формування в країні величезного споживчого ринку з досить диверсифікованим попитом.

За роки реформ капіталовкладення в національне господарство поступово збільшувалися. Норма накопичення залишила 23% ВВП в 1991 р. і 25% в 1995 р. Для залучення інвестицій в економіку уряд вживав заходи по поліпшенню інвестиційного клімату, в тому числі досить оригінальні.

Враховуючи високий рівень корупції в країні, уряд оголосив в 1997 р. амністію для «брудних грошей», запропонувавши, не декларуючи їх походження, відкривати рахунки в банках при умові сплати 30% -ного прибуткового податку. У результаті сума надходжень за декілька місяців перевищила 2 млрд. дол.

 

Таблиця 8

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Роки 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997

ВВП (в порівнянних цінах) 4. 2 4. 7 5 6. 9 7. 4 6. 9 5. 8 

Об'єм промислового производства. 1 5 5 6 8 11 13 14

Інфляція (по динаміці роздрібних цін), % до попереднього року

11. 0 10. 1 8. 4 10. 9 7. 6 5. 7

Дефіцит державного бюджету, млрд. рупій -358 -399 -605 -617 -584

Експорт товарів, млрд.