Іноземний досвід подолання економічних криз

У Програмі економічної стабілізації народного господарства РП вказується, що основною умовою її реалізації є участь закордонного (є у вигляду західного) капіталу. Без відстрочки сплати боргу і процентів за кредити, без нових надходжень фінансових коштів намічена програма, особливо в частині забезпечення структурної перебудови і підйому економіки, нездійсненна.

При послідовному виконанні Польщею всіх узгоджених умов Захід декларував їй масштабне кредитно-фінансове сприяння, яке по вже даних обіцянках може скласти більше за 10 млрд. дол. протягом найближчих трьох років. На поточний рік, зокрема, з внесків для Польщі 24-х капіталістичних держав сформований так званий стабілізаційний фонд в 1 млрд. дол., з якого Польський національний банк вже отримав 340 млн. дол. з метою зміцнення національної валюти. З цією ж метою в Банку міжнародних розрахунків в Базеле центральні банки групи «24-х» відкрили Польщі так званий «мостовий кредит» в 215 млн. дол.

З 1 січня с. г. Польша з неофіційної згоди західних кредиторів припинила виплату всіх боргових зобов'язань за винятком процентів по поточних торгових кредитах з приватних банків. При цьому, за даними, в 1990 р. «Паризький клуб» погодиться перенести частину польських боргових зобов'язань його членам (біля 8 млрд. дол.) на термін 7 8 років. Крім того, Польща прагне підключитися до «плану Брейді», що дозволило б зменшити на 25% борг «Лондонському клубу» (біля 600 приватних банків), складаючий 10- млрд. дол. Однак поки приватні банки дуже стримано підходять до польських пропозицій в цій області.

Очікується, що протягом 1990 1992 рр. в Польщу поступить істотна фінансова підтримка. Є основи передбачати, що ці кошти не будуть використані на погашення існуючого зовнішнього боргу або «проїдені», а будуть направлені на зміну виробничої структури промисловості і сільського господарства, забезпечення конкурентоздатності польської продукції.

 

 

Індія з 1991 р. приступила до здійснення кардинальних економічних реформ. Цей процес був прискорений наростаючими господарськими диспропорціями, скороченням валютних резервів, погіршенням зовнішньоторгівельного балансу, в тому числі під впливом розпаду Радянського Союзу, найбільшого торгового партнера Індії, а також війною 1991 р. в Персидській затоці.

Високим темпам зростання ВВП в 90-е роки сприяли поступові зміни в економічній політиці уряду, відхід від колишніх принципів планового господарювання і державної власності в основних секторах економіки. У ході п'ятирічних планів в Індії здійснювалася модель індустріалізації, закладена в 50-е роки під впливом радянського досвіду планування і створення за рахунок бюджетних ресурсів галузей важкої промисловості в госсекторі. Приватний сектор займає стійкі позиції в економіці країни, маючи в своєму розпорядженні значні капітали, диференційовані фінансовими інститутами (біржі, фінансові корпорації), розвиненими зв'язками з іноземними інвесторами, але зазнавав дріб'язкової опіки держави, що ставила його в залежність від бюрократичного апарату і що обмежувала самостійність в прийнятті рішень.

Курс на лібералізацію економіки, скорочення державного контролю і регулювання був оголошений в липні 1991 р. як пакет довгострокових заходів. Він включав приватизацію, скорочення масштабів госсектора, поетапну лібералізацію імпорту, підвищення допустимих лімітів участі іноземного капіталу у власності індійських компаній, спрощення процедури його залучення. Якісна зміна економічного курсу була підтримана МВФ, що надав в жовтні 1991 р. кредит в 1. 6 млрд. дол.

Разом з тим курс реформ не відмінив перспективне планування. У Індії завершився восьмий п'ятирічний план 1992-1997 рр, і намічені контури дев'ятого плану на наступне п'ятиріччя. Центр важеля в державних асигнуваннях передбачається перенести на рішення соціальних задач і інфраструктурне будівництво. Держава зберігає за собою рішення задач по поліпшенню середи економічного розвитку і певні регулюючі функції в тому, що стосується цін і залучення іноземного капіталу. Проведення реформ характеризується поступовістю. Скорочення масштабів госсектора почалося реально в промисловості після 1993 р., коли в країні була досягнута макроекономічна стабільність, з 1994 р. приватизація прискорюється.

У структурі ВВП зберігає ведучі позиції сільське господарство (31%), забезпечуючи зайнятість понад 70% робочої сили. Країні в ході проведення «зеленої революції» в 70-80-е роки вдалося добитися підвищення збору зернових, покінчивши з хронічною залежністю від їх імпорту. Однак щорічний приріст урожаїв в 90-е роки нижче за темпи зростання населення, що ускладняє економічний і соціальний розвиток країни.

Індія готова стати постійним експортером пшениці, по виробництву якої вона зайняла в 1995 р. друге місце в світі після Канади, обігнавши США. Створена в країні сучасна система зберігання і транспортування дозволяє розраховувати на щорічний вивіз до 10 млн. т. зернових. Відмічене також підвищення зборів важливих експортних і технічних культур – чайного листа, цукрової тростини, олійного, бавовни при незначному зниженні зборів джуту.

Уряд Індії з 1993-1994 рр. початок обмежувати масштаби регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. Центр тягаря в бюджетному фінансуванні переноситься на поліпшення інфраструктури в сільських районах, допомогу в маркетингу і розширенні наукових досліджень по виведенню нових районованих сортів сім'я рису, пшениці, бобовому, а також фрукти і овощів, враховуючи їх зростаючу частку в споживанні. Підвищення темпів зростання сільськогосподарського виробництва залишається важливою задачею найближчих років.

Індійська промисловість в найбільшій мірі випробовує вплив економічних реформ, «знаходячись в критичній фазі перехідного стану і