Іноземний досвід подолання економічних криз

Відносно слабим місцем в програмі є проблема пожвавлення промислового виробництва. У існуючій кризовій ситуації необхідно прийняти ряд заходів, здатних викликати його підйом. Але цього блоку в програмі поки немає. Заплановані приватизація і залучення іноземного капіталу можуть привести до оздоровлення економіки не раніше чим через 3 – 5 років.

Нечітко переглядаються і перспективи структурної перебудови економіки, немає проробленого плану розв'язання соціальних питань, які будуть виникати в найближчі роки.

Однак все це пов'язане в певній мірі з філософією авторів програми. Вони вважають, що спочатку держава повинна звести до мінімуму своє втручання в економіку, дати простір для її самостійного розвитку, визначити «больові точки» диспропорцій і лише потім надавати на них цілеспрямований вплив.

Якщо оцінювати «план Бальцеровича» загалом, то очевидно, що упор зроблений на перший етап, який пророблений досить ретельно. Реалізовуючи короткострокові цілі, він максимально стислий за часом, передбачає рішучі «жорсткі» заходи, звідки і його образна назва «шокотерапія». Природно, його не можна виривати з контексту всієї програми і її кінцевих цілей, оскільки вже в рамках першого етапу передбачена не тільки стабілізація економіки, але і початок системних змін. Однак головний упор робиться саме на стабілізацію як засіб досягнення рівноваги на ринку (насамперед споживчому), сбалансованості державного бюджету і кредитної сфери.

Стабілізація передбачає, передусім, ліквідацію інфляційного потенціалу, який давить на економіку у вигляді зайвого запасу грошей. Заходи, які робилися раніше, до позитивного результату не привели, оскільки зменшення грошових мас можливо лише при випереджальному зростанні цін в порівнянні із зростанням заробітної плати, чого досягнути не вдавалося. Навіть уряду Т. Мазовецкого вдалося вийти на необхідне співвідношення темпів тільки до грудня 1989 р. Основний прорив в розв'язанні даного питання був намічений на початок 1990 р.

Теоретичний задум «шокотерапії» виглядав так. Значний розрив в темпах зростання цін і заробітної плати повинен досить швидко породити ситуацію, коли подальше підвищення цін стане неможливим, оскільки ціни натраплять на бар'єр платоспроможного попиту. Після цього темп інфляції різко сповільниться. Обмеженню інфляції і сбалансованого ринку будуть сприяти також усунення дефіциту державного бюджету і різке підвищення процентних ставок, що додатково скорочує поточний попит. Підвищення процента за кредит змусить до його термінового погашення, а підвищення процента по внесках стимулює заощадження. Внаслідок такої операції будуть досягнуті принципово нові, більш раціональні співвідношення цін- по окремих товарах, що відображають реальний попит. Перехід до конвертованості валюти допоможе привести рівні і співвідношення цін на різні товари у відповідність з світовими.

Внаслідок цих заходів досить швидко повинна наступити ситуація, коли долається товарний дефіцит, розсмоктуються черги, на ринку виникає ситуація рівноваги, з'являється можливість вільно купити будь-який товар. Однак у цих досягнень є і своя зазделегідь відома «ціна» різке зниження рівня життя населення, особливо його малозабезпечених шарів.

Не менш важка розплата за досягнення рівноваги такими стабілізаційними заходами виявляється у вигляді скорочення інвестиційного попиту, падіння обсягу виробництва, зростання безробіття і числа банкрутств. Зважитися на таку програму нелегко, але якщо уже немає іншого виходу, а підтримка народу велика, то ризик може бути виправданий.

Невдоволення населення зниженням рівня життя частково компенсується зникненням дефіциту і черг. Але саме головне в тому, що усувається спотворюючий вплив дефіциту на всі економічні параметри (ціни, банківські ставки, обмінний валютний курс і, на свідомість і поведінку господарюючих суб'єктів, чому сприяє також зняття бюрократичних обмежень і корінне перетворення інституційних структур.

Мабуть, саме такі міркування і лягли в основу заходів, які реалізовуються на I етапі «програми Бальцеровича». Основними з них стали:

істотне, в декілька разів, підвищення цін. Гіперінфляціонна спіраль буде свідомо розкручуватися доти, поки не складеться загальна і часткова рівновага на головних сегментах ринку;

«жорстке» обмеження зростання прибутків населення;

різке підвищення процентних ставок по позиках і загальне обмеження грошових мас;

стимулювання заощаджень за допомогою підвищення процентів по внесках і інших депозитах;

досягнення рівноваги в кредитній системі і виведення центрального з підкорення Раді Міністрів;

серйозне скорочення витрат державного бюджету, практично зведення на немає його дефіциту в основному шляхом зменшення централізованих капітальних вкладень і відмови від субсидування збиткових підприємств, перехід на покриття бюджетного дефіциту за допомогою випуску облігацій державної позики;

упорядкування і уніфікація податкової системи;

введення єдиного обмінного курсу злотого до долара і його внутрішньої оборотності для підприємств і населення;

встановлення нових митних тарифів, стимулюючих експорт і що обмежують імпорт;

ліквідація монополістичних структур;

нова політика в області зайнятості (звільнень) і соціальній допомозі населенню, виходячи з принципу, що вона і буде виявлятися лише в міру можливостей уряду і тільки тим, хто в ній дійсно гостро має потребу;

відмова від прямого втручання держави в діяльність підприємств, використання тільки економічних важелів.

Практична реалізація цих заходів без обговорення в Сеймі і Сенаті почалася з 1 січня 1990 р.

Хід розвитку програми і перші результати.

Лібералізація цін. Один з основних напрямів «шокової терапії» різке і значне зростання цін з одночасною зміною їх співвідношень і звільнення їх від контролю з центра. Ще в серпні 1989 р. за рішенням колишнього уряду більшість цін на основні товари і предмети споживання