Іноземний досвід подолання економічних криз

Досвід країн ЦСЕ показує, що процес мікроструктурного пристосування відбувається за рахунок використання підприємствами та організаціями різних стратегій, які поєднують у собі різний набір механізмів, інструментів і особливостей економічної поведінки.

Насамперед, це стратегія внутрішньої реструктуризації, що може охоплювати:

– збільшення інвестицій у НДДКР та впровадження їх результатів у виробництво з метою одержання нових, конкурентноспроможніших товарів;

– радикальне вдосконалення внутрішньої системи управління та її побудову відповідно до принципів маркетингу;

– масове перенавчання кадрів, опанування ними основ ринкової економіки та ринкових методів управління.

Однак той самий досвід показує, що використання цієї стратегії може бути обмеженим через наявність надто важкої (капіталомісткої) структури, яка зумовлює високу інерційність. Аналогічні обмеження існують у науково містких виробництвах, які не можуть відразу змінити чи вдосконалити використовувані технології, оскільки це пов’язано не тільки з необхідними капіталовкладеннями. Мають місце і певні обмеження суто науково-технічного характеру – високий рівень консервативності організаційних підходів у цій сфері, безперервність дослідного процесу, неможливість досягнення революційних проривів без попереднього еволюційного нагромадження знань, тощо.

Як говорить досвід країн ЦСЕ, саме тому підприємства, що зустрічаються з труднощами адаптації, можуть вдаватися до альтернативних стратегій поведінки, спрямованих не на внутрішню реструктуризацію існуючого виробництва, а на істотну корекцію економічних умов, у яких вони змушені оперувати. Причому її засоби можуть включати як у принципі позитивні (диверсифікація та заміщення видів економічної діяльності, розвиток коопераційних і координаційних відносин з іншими підприємствами, тощо), так і такі, що можуть негативно вплинути на хід трансформаційного процесу. До останніх слід віднести лобіювання засобів державної підтримки (протекціонізму), перехід до тіньового сектора економіки, використання слабкостей чинної законодавчої системи.

Досвід країн ЦСЄ показав: конкретні засоби пристосування підприємств до більш жорсткого економічного середовища використовуються залежно від того, які з цих засобів є доступнішими та відносно дешевшими. Причому на перших фазах трансформаційного процесу підприємства (навіть ті з них, які мають для цього значні потенціальні можливості) в переважній більшості випадків намагаються уникати внутрішньої перебудови своєї структури, оскільки найчастіше це пов’язано з болісними конфліктами інтересів всередині самого підприємства (організації). Навпаки, переважають намагання кригувати умови діяльності. Причому в багатьох випадках превалюють надії на використання методів державної підтримки, а також слабкостей недосконалої попервах системи законодавчого регулювання.

Так, під тиск5ом національних виробників практично в усіх країнах ЦСЄ вибірково коригувався курс на лібералізацію імпортного режиму. Зокрема, в Польщі селективний протекціонізм поширився на окремі виробництва, що перебувають на стадії реконструкції, а також на сільськогосподарських виробників. Тут з процесу лібералізації було виключено імпорт алкогольних і тютюнових виробів, палива, а також запроваджувалися додаткові податки на імпортні автомобілі та вироби електроніки. З Угорщині було збережено квоти та ліцензії щодо імпорту окремих споживчих товарів, запроваджувалося (1995 р.) додаткове 8-процентне мито на всі види імпорту. В Чеській Республіці та Словаччині застосовувалися додатковий 20-процентний податок на імпорт споживчих товарів, а також система попередніх імпортних депозитів щодо окремих груп напоїв.

Тим часом практично в усіх цих державах виявилася тенденція до зростання частки тіньової економіки. Так, у Польщі частка тіньового обороту зросла з 4-7% у 80-і роки до 17-18% – у ході реформ у період Л. Бальцеровича. У Чеській Республіці за 1989-1994 рр. цей показник збільшився з 6 до 18%, а в Угорщині та Болгарії в середині 90-х років-досягав 29%. Проте в більшості країн ці процеси не набули значного поширення (такого, як в Україні чи Росії) – завдяки, з одного боку, швидкому та ефективному вдосконаленню нормативно-правової системи відповідно до стандартів ЄС, а з іншого – створенню сприятливіших умов для господарської діяльності в цілому (включаючи наявність відповідних інфраструктурних можливостей).

Отже, досвід країн ЦСЄ, які досягли певних успіхів у трансформаційному процесі, переконує, що в них переважають саме позитивні адаптаційні процеси, які дедалі більше спираються на реструктуризаційні мікроекономічні механізми. При цьому такі підойми впливу, як протекціонізм та інші засоби державної підтримки, застосовуються відносно обмежено. Саме ця вихідна обмеженість державної допомоги, її концентрація виключно на пріоритетних напрямах розвитку, які дають мультиплікаційний ефект, при наявності чітких і прозорих механізмів її надання, стали передумовою для кардинальної зміни пануючих у суспільстві очікувань і, як результат, формування стратегії позитивного пристосування на рівні підприємств (організацій). І саме така необоротна зміна моделі їх поведінки виступає основою успішності економічних трансформаційних процесів у цілому.

В Україні досвід країн ЦСЄ слід врахувати, в першу чергу, у стратегії макроекономічної стабілізації. Мається на увазі, насамперед, необхідність проведення системних, а не вузькомонетарних стабілізаційних заходів, здійснення виваженої, послідовної, а не «шокової» антиінфляційної політики, врахування можливості нових сплесків інфляції та падінь виробництва в умовах незавершеності інституціональних перетворень. У галузі структурних реформ це комплексний підхід до структурних зрушень, з націленістю на активізацію внутрішнього капіталоутворення та інновацій, це пріоритетність завдань створення ефективного конкурентного середовища, підвищення адаптаційних можливостей вітчизняних підприємств, якісного трансформування регулюючої ролі держави.

 

На