+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
78
Мова:
Українська
відміну від інших країн централізованої економіки регіону Східної та Центральної Європи для Угорщини був характерним послідовний, поетапний підхід до економічних та інституціональних реформ. Тут бачили далі, ніж дивилися. Економічна система, в якій централізоване планування та управління поєднувалися з достатньою, оптимальною самостійністю підприємств, забезпечила численні вигоди для населення, дала можливість уникнути товарного дефіциту. (А у нас саме різке падіння виробництва стало найбільшою бідою).
Ось таке розумне поєднання було одним із основних факторів, що позитивно вплинули на хід реформ. Наприклад, прийняте урядом Угорщини ще на початку 80-х років рішення про запровадження на внутрішньому ринку світового рівня цін дало змогу значно знизити, порівняно з іншими країнами РЕВ, гостроту завдань реструктуризації підприємств. Угорщині вдалося таким чином залучити майже половину іноземних інвестицій в регіоні – інвестицій, яких так бракує нам сьогодні.
Уже в переддень зруйнування РЕВ уряд Угорщини розробив широкий, розрахований на перспективу план структурних і макроекономічних реформ. У ньому було представлено першочергові, невідкладні проблеми, намічено конкретні шляхи і методи їх вирішення (закони, постанови, створення необхідних нових інституцій), вказано строки і державні органи та організації, відповідальні за кожний пункт плану.
1990 року було утворено Агентство державної власності. З 1989 по 1994 рік здійснено докорінні зміни в економічній структурі виробництва. Планово, без «шокової терапії» число економічних організацій з правом юридичної особи було доведено з 15 тисяч до 97 тисяч; кількість неакціонерних фірм – з 245 тисяч до 766 тисяч; число підприємств з кількістю робочої сили понад 300 чоловік – з 19 відсотків від загальної їх кількості до 1 відсотка.
Збиткові державні підприємства було рішуче розукрупнено, а найбільш збиткові – їх понад 40 – пройшли через програму реконструкції і консолідації їх заборгованості.
П'ятирічний період реформ в Угорщині можна умовно розділити на два етапи.
Перший – 1990 – 1992 роки – період зовнішньої стабілізації, протягом якого відмічалося порівняно невелике позитивне сальдо платіжного балансу, але було відновлено доступ до зовнішніх ринків капіталу, а темпи інфляції невпинно знижувалися, хоч початковий і рівень був значно нижчий, ніж у інших країнах з перехідною економікою.
Другий, макроекономічний, етап почався з кінця 1992 року, але повністю виявив свої особливості в 1994-му. В це час спостерігалося різке скорочення зайнятості, а офіційно публіковані показники обсягів виробництва стійко, хоч далеко не обвально, знижувалися. Слід зауважити, що ці явища сприймалися в країні як неминучі, цілком закономірні паніки ніякої не викликали.
Вже в 1994 році ще більшим став приплив у країну іноземного капіталу, валютні ні резерви національного банку зросли до 6, 7 мільярда американських доларів.
Досягнення швидкого і сталого розвитку вимагало від уряду здійснення цілого ряду заходів структурного характеру. Не будемо тут наводити деталі, зрозумілі лише для фахівців. Підкреслимо тільки: в березні 1995 року знову було розроблено конкретний урядовий план, згідно з яким видано цілий пакет законодавчих актів, спрямованих насамперед на швидку стабілізацію економіки, на рішучу, всеосяжну підтримку вітчизняних виробників. І знову – енергійна організаторська робота урядових органів, жорсткий контроль.
Насамперед було створено по суті нову податкову систему, що дало змогу втримати бюджетний дефіцит. Форинт девальвували щодо валютного кошика на 8, 25 відсотка з наступним переходом на режим підтримки «ковзного» валютного курсу. І ще: уряд став здійснювати дійовий контроль за зростанням оплати праці, включаючи і приватний, і державний сектори.
Порівняно із сусідніми країнами, зокрема Польщею, Чехією, в Угорщині підхід до реформ був найбільш продуманим. Сукупне падіння ВВП в усіх цих країнах на початковому етапі перетворень – в 1990-1993 роках – було майже однаковим, десь у межах 20 відсотків, але в Угорщині воно було призупинене в 1994 році, і вже тоді приріст ВВГЦ досяг 2 відсотків.
В результаті успішно (а не так, як у нас!) здійсненої приватизації Угорщина тільки в 1995 році одержала 3, 3 мільярда доларів – набагато більше, ніж очікувалося. Це сприяло значному поліпшенню ряду макроекономічних показників, забезпечило з 1 січня 1996 року конвертованість форинта, посилило довір'я інвесторів до угорського фондового ринку.
Дуже показові факти: загальна сума зарубіжних субсидій, починаючи з 1990 року, досягла в Угорщині 8, 4 мільярда доларів; на душу населення тут припадає 528 доларів іноземних інвестицій, тоді як в інших країнах Східної та Центральної Європи – в середньому 41 долар. Найбільші інвестори – США, Німеччина, Франція, Австрія, Японія.
Нині ще рано говорити про подолання в Угорщині всіх труднощів перехідного періоду. Але неспростовним є факт країна ця обрала найбільш вдалий шлях – через цупке державне регулювання, через всебічно продуману, розумну економічну політику, яка убезпечила від обвалів, від потрясінь, від загрозливого, руйнівного збіднення населення. Однак, підкреслимо це ще раз, державне втручання в економіку здійснювалося в суворо окреслених межах, за якими – повна самостійність підприємств.
Поширеною є думка, що Чеська Республіка, поряд з Угорською, найбільш успішно серед інших країн Східної та Центральної Європи просувається шляхом розвитку ринкової економіки. Це переконливо підтверджують макроекономічні показники.
Інфляцію в країні вдалося приборкати Досить швидко, і вже кілька років тут триває економічне відродження. Сприятливий платіжний баланс дав змогу не тільки створити значні валютні резерви, але й, відмовившись