Іноземний досвід подолання економічних криз

Навпаки, там, де не намагалися здійснювати показові приватизаційні процедури (в Угорщині, Польщі), результати модернізації економічної структури виявилися набагато кращими.

Крім того, досвід структурних перетворень у країнах ЦСЄ однозначно довів необхідність комплексного підходу до структурних зрушень, який би не обмежувався, тільки здійсненням приватизаційних процедур. Цей процес має бути органічно зв'язаний з становленням інших базових інституцій ринкової економіки – конкурентного середовища всередині країни, вільного режиму «входження до ринку» (лібералізація процедур реєстрації нового бізнесу; радикальне скорочення кількості видів діяльності, що потребують спеціальних дозволів; створення фінансово-кредитних, інформаційних та інших умов для початку нового бізнесу, особливо малого) і «виходу з ринку» (процедури визнання неплатоспроможності те банкрутства).

Разом з тим практично в усіх випадках трансформування (яке, незважаючи на всю свою проблематичність, у країнах ЦСЄ є значно успішнішим, ніж, скажімо, в країнах СНД) мало місце якісне трансформування регулюючої ролі держави на основі глибинної адміністративної реформи та адміністративної дерегуляції, з підвищенням ефективності суто ринкових регулюючих підойм – політики цін і валютного курсу, банківського процента, операцій держави на відкритому фінансовому ринку, операцій з державними резервами тощо.

Отже, як довів практичний досвід реформ у країнах ЦСЄ, основою «філософії» структурного трансформування має бути взаємозв'язаний комплекс заходів, який, на жаль, і в найблагополучніших країнах регіону все ще залишається не повністю реалізованим:

- формування всередині країни розвинутого конкурентного середовища на основі адміністративної дерегуляції, полегшення процедур «входження до ринку» і «виходу з ринку» (банкрутства), забезпечення справедливих умов конкуренції відповідно до чинних міжнародних стандартів у цій сфері;

- формування функціонально відкритої економічної системи із забезпеченням тимчасової, за заздалегідь оголошеними схемами, державної підтримки пріоритетних галузей і виробництв у їх трансформаційних зусиллях (у рамках відповідних програм модернізації та підвищення конкурентоспроможності, схвалених незалежними експертами) ;

- зосередження держави на завданнях швидкого інституціонального розвитку, з пріоритетними функціями по формуванню сучасних виробничої та ринкової інфраструктур, підтримці систем освіти, НДДКР та інноваційних процесів, форсування інформатизації суспільства.

Досвід ряду країн ЦСЄ (а особливо – Польщі, де приватизація великих підприємств розвивалась і продовжує розвиватися досить обережними темпами) доводить можливість початку економічного зростання навіть в умовах незавершеності процесу приватизації. Певною мірою це є відхиленням від стандартної теорії посткомуністичного економічного трансформування, де вважається, що саме нові приватні власники стають основним двигуном розвитку економіки.

Однак практичний досвід ринкового трансформування вказує на, мабуть, не менш важливу роль у цьому процесі створення всередині країни конкурентного середовища за рахунок лібералізації внутрішньої економічної діяльності, раціоналізації державного регулювання, комплексу заходів по забезпеченню сприятливого інвестиційного клімату – рівною мірою для іноземних і вітчизняних інвесторів.

Сприятливий інвестиційний клімат у тих країнах ЦСЄ, які найуспішніше здійснювали перехід до ринкової економіки, оцінювався багатовекторно. Це – загальна лібералізація господарської діяльності; забезпечення відносної стабільності законодавства та передбачуваності змін у ньому; встановлення раціонального рівня оподаткування, з пільгами для інвестицій та реінвестицій; правильна амортизаці1йна політика; виважена політика доходів, яка активізує споживчий попит; тощо.

Результатом такого комплексного підходу став процес активного відновлення інтенсивного внутрішнього капіталоутворення (див. табл. 7). У Польщі, Чеській республіці та Словенії відповідний показник уже перевищив дореформений, а в Словаччині – значно наблизився до його рівня. В Угорщині деяке відставання Щодо цього компенсується вагомими успіхами в залученні іноземного приватного капіталу В цілому за останні роки валовий обсяг внутрішніх капіталовкладень (% ВВП) помітно зріс і становив у 1996 р. у Польщі 19, 1%, в Угорщині – 22, 7%, у Чеській Республіці – 27, 7%, у Словаччині – 34, 9%, а в 1995 р. у Словенії – 22%.

При цьому окремі країни, що досягли найпомітніших успіхів у поліпшенні інвестиційного клімату (Польща, Угорщина, Чеська Республіка), активно залучали капітал найбільших ТНК, з включенням відповідних національних виробництв до їх глобальної системи розподілу і постачання. Так, в Угорщині ряд найважливіших підприємств було повністю або переважно передано у власність іноземних інвесторів, у тому числі «Tungsram» (100-процентне іноземне володіння) і «Chinion» (більша частина капіталу перебуває в руках французьких і американських інвесторів). В автомобільну промисловість цієї країни значні кошти інвестували такі ТНК, як «Audi» (Німеччина)  (530 млн. дол.), «General Motors» (США)  (283 млн.) і «Suzuki» (Японія)  (280 млн.), а у сферу виробництва споживчих товарів – «Unilever» (Великобританія – Нідерланди)  (150 млн. Дол.), що сприяло модернізації відповідних галузей. У Чеській Республіці такий тип стратегії є характерним для виробництва скла, легкових автомобілів та інших транспортних засобів, для харчової та