Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

Таким чином, головними причинами інвестиційної кризи в Україні за останнє десятиріччя були:

- млявість політичних (демократичних) і економічних ринкових реформ;

- недосконалість і нестабільність законодавства;

- постійне зниження обсягу внутрішніх накопичень внаслідок падіння національного виробництва;

- репресивний характер податкової системи, надмірне вилучення її каналами прибутку та інших ресурсів простого та розширеного відтворення;

- слабкість матеріальної бази через розлад усіх галузей економіки та зруйнування ринку збуту товарів;

- мізерність фінансових ресурсів, в тому числі внаслідок відходу держави з інвестиційної сфери і фактичного небажання недержавних структур займатися виробничими інвестиціями;

- необґрунтовані надії на приплив іноземних інвестицій;

- значні масштаби взаємних неплатежів.

Система державного регулювання інвестиційної діяльності має досить складну структуру. Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби, регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) економічної політики. А вся цілісна система регулювання спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання інвестиційної діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом: спочатку встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів.

Активне державне регулювання інвестиційної діяльності необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Першоосновою пожвавлення інвестиційної діяльності в умовах України є захист конкуренції і регулювання цін на інвестиції, державна підтримка інвестицій і підприємництва з метою розвитку ринкових відносин і конкуренції в інвестиційній сфері. Держава втручається в інвестиційну діяльність в країнах з різним рівнем ринкових відносин, незалежно від форми власності інвестора. В теорії існує два протилежних підходи щодо втручання держави в інвестиційний процес. В першому випадку держава бере на себе якомога більше функцій інвестора (концентрацію капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами, розподіл доходів від інвестицій). В другому випадку держава надає максимальну свободу інвесторам. При цьому держава впливає на інвестиційний процес через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему санкцій і субсидій.

Для забезпечення сталого економічного розвитку, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей і регіонів держава через податкові пільги, пільгові кредити і державні субсидії намагається залучити вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Тому важливою функцією держави є спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість. 3 цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

В числі інших важливіших функцій держави в роботі визначені:

- створення правових основ функціонування ринку капіталу;

- формулювання стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів;

- регулюванню іноземних інвестицій і валютного ринку;

- дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- додержання соціальних цінностей;

- частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв та ін.

Наведені функції мають ту особливість, що вони не можуть виконуватися за допомогою ринкових важелів. З іншого боку, всі вони вкрай необхідні для ефективного розвитку суспільства. Саме тому держава повинна взяти на себе їх реалізацію за допомогою системи державного регулювання.

Визначені функції державного регулювання інвестиційної діяльності реалізуються засобами економічної політики. Економічна політика є стратегічною лінією дій, що проводиться Урядом, і конкретизується системою засобів і заходів у сфері управління економікою з метою надання визначеної спрямованості економічним процесам, згідно з цілями, завданнями і пріоритетами розвитку держави. В роботі обгрунтовані і упорядковані складові соціально-економічної політики, а також показано, що економічна політика охоплює всі проблеми створення і підтримки стабільного розвитку економіки і позитивних зрушень у соціальній сфері. Вона складається з політик нижчого рівня, що спрямовані на реалізацію цілей в окремих сегментах економіки. Це макроекономічна політика, цінова, фінансово-бюджетна, грошово-кредитна, інвестиційна, структурна, зовнішньоекономічна та ін.

Цілі і принципи регулювання інвестиційної діяльності випливають з загальнодержавної економічної політики і її складової – інвестиційної політики.

Державна інвестиційна політика – це діяльність держави, що спрямована на створення сприятливих нормативно-правових та господарських умов для інвестування в основний капітал, формування підприємствами та організаціями необхідних фінансових засобів для інвестиційного розвитку, а також підтримка стійкої кон'юнктури на ринках капіталу та інвестиційних ресурсів. В цілому вона повинна бути спрямована на відтворення і збільшення основного капіталу на новій технологічній базі.

Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежать від багатьох обставин і, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Стратегічними цілями інвестиційної політики для умов України визначені:

створення сприятливого інвестиційного клімату;

залучення капітальних вкладень у виробництво;

інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

забезпечення зростання валового внутрішнього продукту;

створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

У відповідності з визначеними цілями головними завданнями інвестиційної політики є:

- збільшення обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок всіх джерел фінансування (кредитні ресурси комерційних банків, кошти приватних та іноземних інвесторів, кредитні лінії, бюджетні та власні кошти) ;

- визначення пріоритетних напрямів використання капіталовкладень, в тому числі державних в межах бюджету;

- забезпечення