Інвестиційний аналіз

RN – величина середніх інвестицій, грн.

Недолік показника – не враховує тимчасового фактора при формуванні ГП.

 

3. Обмеженість фінансових ресурсів є основним спонукальним мотивом вибору інвестором з декількох перспективних проектів одного або декількох найбільш вигідних. При наявності вибору декількох привабливих інвестиційних проектів і при існуючому обмеженні фінансових ресурсів для інвестування виникає завдання оптимального розміщення інвестицій.

Оптимальне розміщення інвестицій – це завдання розподілу обмежених інвестиційних ресурсів підприємства в межах ліміту фінансових коштів для інвестування між декількома інвестиційними проектами з метою максимізації сумарного інвестиційного ефекту.

Існує два види оптимізації інвестицій:

– просторова оптимізація;

– тимчасова оптимізація.

Просторова оптимізація вирішує завдання, спрямоване на одержання максимального сумарного приросту капіталу, при реалізації декількох незалежних інвестиційних проектів, вартість яких перевищує наявні в інвестора фінансові ресурси. Використовуються різні методи вирішення цього завдання.

Якщо проекти піддаються діленню, то передбачається реалізація ряду з них у повному обсязі, а деяких – тільки в частині їхньої вартості. При цьому загальна сума, спрямована на реалізацію проектів, не повинна перевищувати ліміт коштів, призначених для інвестування.

Якщо інвестиційні проекти не піддаються поділу й можуть бути прийняті до реалізації тільки в повному обсязі, для знаходження оптимальної комбінації проектів переглядають різні варіанти сполучень проектів. Варіант, при реалізації якого досягається максимальна сумарна чиста теперішня вартість, вважається оптимальним.

Тимчасова оптимізація вирішує завдання, у якому розглядається кілька привабливих інвестиційних проектів, які внаслідок обмеженості фінансових ресурсів не можуть бути реалізовані в планованому році одночасно, але в наступному році нереалізовані проекти або їхні частини можуть бути реалізовані.

Найскладніші варіанти оптимального розміщення інвестицій можна вирішити, за методами лінійного програмування.

 

 

1. Суть фінансових інвестицій.

2. Оцінка інвестицій у цінні папери. 

3. Інвестиційний портфель підприємства.

4. Ринок цінних паперів.

5. Фондова біржа та фондові індекси.

 

1. Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких перевалюють цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому. Основою фінансових інструментів є цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Залежно від мети випуску цінні папери поділяються на  комерційні і фондові. Комерційні цінні папери обслуговують процес товарообігу і певні майнові угоди (комерційні векселі, чеки, складські і заставні свідоцтва, заставні та інші подібні ціні папери). Призначення фондових цінних паперів є акумуляція коштів у їх емітента

Залежно від статусу інвестора фондові цінні папери поділяються на два види — боргові цінні папери й дольові цінні папери.

Борговий цінний папір — це цінний папір, відповідно до якого на емітента покладене зобов'язання повернути в певний строк кошти, інвестовані в його діяльність, і сплатити доход або надати інші матеріальні права, за винятком прав на участь в управлінні діяльністю емітента.

Дольовий цінний папір — це цінний папір, що підтверджує право власності її власника на частку в статутному фонді емітента й одержання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Залежно від виду емітента розрізняють:

1.Казначейські цінні папери.

2.Цінні папери місцевих органів влади та комунальних підприємств.

3.Цінні папери акціонерних товариств

4.Цінні папери банків і фінансових інститутів.

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:

1. Основні (боргові та права власності):

-акції;

-облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

-облігації місцевих позик;

-облігації підприємств;

-казначейські зобов'язання;

-ощадні сертифікати;

-інвестиційні сертифікати;

-векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи)

-форвардні (ф'ючерсні) контракти;

-опціони (варанти);

-депозитарні розписки (свідоцтва).

Акція – це документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред'явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Облігація – це боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем–купівлею спеціального цінного паперу. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

Казначейське зобов'язання є формою боргового зобов'язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські зобов'язання випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

Ощадний (депозитний) сертифікат виступає формою боргового зобов'язання комерційного банку. Мобілізація ресурсів банком на певний, наперед визначений період, може здійснюватись шляхом відкриття депозитних вкладів і випуску депозитних сертифікатів. Перевагою сертифікатів є можливість їх продажу, тобто досить висока ліквідність.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається фінансовими посередниками для мобілізації коштів з метою їх наступного інвестування в цінні папери.