Інвестиційний аналіз

-можливість запобігати циклічності або сезонності виробництва

2) Маркетингова:

-підвищення ефективності існуючого маркетингу

-придбання нових каналів торгівлі

-проникнення на конкретний географічний ринок

-вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках

-пристосування до умов країни, що приймає капітал

3) Інші мотиви:

-пропагандистські, престижні

-персональні

-екологічні

Мотивація міжнародних портфельних інвестицій подібна до мотивації прямих іноземних інвестицій. Однак портфельні інвестиції є більш ліквідними, а портфельний інвестор намагається максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику.

Міжнародна портфельна інвестиційна діяльність передбачає такі основні операції:

-купівля–продаж цінних паперів за власний рахунок, за дорученням чи за кошти клієнта;

-інформаційні, аналітичні і консультативні послуги;

-здійснення розрахунків за цінними паперами;

-посередництво в організації випуску і первинного розміщення цінних паперів;

-гарантоване розміщення цінних паперів (андеррайтинг);

-розміщення цінних паперів під заставу;

-ведення реєстрів власних цінних паперів;

-передача довіреній особі повноважень на голосування;

-збереження, охорона і пересилання цінних паперів;

-погашення цінних паперів у відповідні терміни;

-виплата дивідендів з акцій і відсотків (купонних платежів) з облігацій;

-конвертування привілейованих акцій та облігацій у прості акції;

-реінвестування дивідендів від цінних паперів і доходів від приросту ринкової вартості;

-управління портфелем цінних паперів.

Міжнародні операції з цінними паперами є досить складним видом діяльності. Як правило, вихід на міжнародний фондовий ринок можуть здійснити тільки великі організації, а також країни з розвиненою інфраструктурою національного ринку цінних паперів.

 

 

1. Цілі і принципи державного регулювання інвестиційної діяльності. 

2. Форми і методи державного регулювання інвестиційної діяльності.

3. Інвестиційна політика держави, її основні напрямки.

 

1. Державне регулювання інвестиційної діяльності – це система заходів, спрямованих на стимулювання інвестиційної активності та формування сприятливого інвестиційного клімату, залучення неінфляційних джерел інвестування та створення єдиних стандартів ефективності інвестицій.

Основні цілі державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств:

1.Досягнення максимально можливого ефекту від вкладення коштів.

2.Створення відповідних умов для розвитку пріоритетних галузей та регіонів.

3.Створення відповідних умов для залучення іноземних інвестицій.

Основними принципами державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств є:

•Послідовна децентралізація інвестиційного процесу, посилення регіоналізації економіки.

•Збільшення частки власних коштів суб'єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів.

•Перенесення центра ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування.

•Виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм та проектів, спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки за адресним принципом.

•Будівництво нових об'єктів за рахунок бюджетних коштів на конкурсній основі.

•Пріоритетність переоснащення та технічної реконструкції перед завершенням будівництва, розпочатого раніше.

•Контроль державних органів за цільовим використанням централізованих інвестицій.

•Впровадження системи страхування інвестицій.

 

2. Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється у двох основних формах:

-управління державними інвестиціями (прямий вплив);

-регулювання умов інвестиційної діяльності й контроль над їхнім здійсненням всіма суб'єктами інвестиційної діяльності (непрямий вплив).

Прямий вплив держави полягає в тому, що держава може виступати в ролі інвестора й приймати на себе функції фінансування галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер й, відповідно до діючого законодавства, може бути вироблена тільки на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких не буде проводитися найближчим часом.

Держава може також фінансувати розвиток виробництв, доцільність яких диктується ринковою кон'юнктурою, з метою одержання доходів у майбутньому й використання їх для розширеного відтворення й соціального захисту населення. Держава здійснює прямий вплив на інвестиційну діяльність через державні підприємства. Державні інвестиційні вкладення можуть здійснюватися й на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземних, шляхом створення акціонерних товариств із участь на паях держави.

Основними формами непрямого регулювання державою інвестиційної діяльності є: створення відповідного інвестиційного середовища (політичного, економічного, правового, соціального), що передбачає, у свою чергу, крім створення певних економічних умов господарювання для суб'єктів інвестиційної діяльності й методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування через бюджетно–податкову, грошово–кредитну, амортизаційну та інноваційну політики, а також політику сприяння залученню іноземних інвестицій.

Бюджетно–податкова політика держави направлена, у першу чергу, на систему заходів, пов'язаних з перерозподілом доходів підприємств і громадян країни, з метою оптимального формування дохідної частини бюджету й збереження у підприємств ринкових стимулів до інвестиційної діяльності та одержання прибутків. Оскільки бюджет складається з доходної та витратної частини, то і бюджетні методи регулювання інвестиційної діяльності можна розділити за двома напрямками: податкова політика держави та державне управління видатковою частиною бюджету. 

Податкова політика держави вважається одним із найвагоміших  напрямків регулювання інвестиційної діяльності. Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової політики належить загальному рівню оподаткування та ставкам окремих податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб'єктів.  

Податкова політика держави має сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні через:

-зниження податкового навантаження;

-розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю;

-запровадження оподаткування нерухомості;

-стимулювання інноваційно–інвестиційної діяльності;

-підвищення рівня сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

 Основними напрямками держаної грошово–кредитної політики в стимулюванні інвестиційних процесів в Україні мають бути:

•  створення правового механізму регулювання економіки;

•  створення системи законодавчих актів, які б створювали умови для поєднання фінансових ресурсів, банківського та промислового капіталів, реалізації інвестиційних проектів за рахунок позичкових коштів, забезпечували б гарантії та захист у відносинах банків із клієнтами, розширювали зону банківських операцій та послуг на інвестиційному ринку;

 •  розвиток іпотечних, інвестиційних, ощадних та інших банківських установ;

• запровадження ефективних механізмів стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування;

•  упровадження заходів, які забезпечать розвиток участі комерційних банків у створенні фінансово–промислових груп та у приватизаційних процесах.

У світовій практиці вироблений ряд методів, використовуваних для стимулювання інвестиційної діяльності, які можна розділити на дві групи: фіскальні й фінансові. 

 

3. Державна інвестиційна політика – це система заходів, які органи державної влади виробляють і використовують у процесі управління інвестиційною діяльністю господарського комплексу, що включає підприємства й організації всіх форм власності. Іншими словами, це – комплекс державних заходів щодо регулювання нагромадження капіталу.

Об'єктом інвестиційної політики виступає господарський комплекс країни, суб'єкти інвестиційної політики — центральні органи державної влади, органи регіонального й галузевого управління, керівники підприємств й організацій.

Державна інвестиційна політика є основою для управління інвестиційною діяльністю в регіоні, тому що визначає напрям активізації інвестиційних процесів у країні.

Інвестиційна політика держави розробляється на підставі прогнозів економічного й соціального розвитку країни, схем розвитку й розміщення продуктивних сил у цілому по країні й по регіонах, цільових науково–технічних програм, техніко–економічних обгрунтувань, бізнес–планів, що визначають доцільність здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиційна політика держави потребує певного механізму її реалізації, що визначає форми й методи управління інвестиційною діяльністю. Реальний стан і напрями розвитку даного механізму відображаються в законодавчій базі, що регулює інвестиційні процеси.

Інвестиційна політика України на сучасному етапі розвитку переслідує такі цілі й завдання:

-створення сприятливого інвестиційного клімату й стимулювання припливу капітальних вкладень у виробництво;

-інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

-мобілізацію всіх джерел інвестиційних ресурсів та їхнє ефективне використання;

-стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;

-забезпечення зростання ВВП і створення умов для нагромадження внутрішніх інвестиційних ресурсів.

У сучасних умовах можна виділити такі найбільш пріоритетні напрями інвестування, що підлягають державному впливу:

-розвиток паливно–енергетичного комплексу та впровадження енерго– і ресурсозберігаючих технологій;

-розширення та нарощування обсягів товарів вжитку і послуг для населення, а також конкурентоспроможної, експортоорієнтованої продукції;

-розвиток агропромислового комплексу;

-прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості тощо.

 

 

1.Аналіз і розробка інвестиційних проектів: Навч. посібник / І.І.Цигилик, С.О.Кропельницька, М.М.Білий, О.І.Мозиль. – Київ: Центр навч. літ., 2005. – 160 с.

2.Дука А.П. Теорія і практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2007. – 424 с.

3.Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. Управління інвестиціями на підприємстві. – К.: Лібра, 2004. – 368 с.

4.Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 376 с.

5.Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – Київ: Лібра, 2002.– 472 с.

6.Проектний аналіз: Навч. посібник / Відповід. ред. С.О. Москвін. – Київ: Лібра, 1999.– 366 с.

7.Удалих О.О. Управління інвестиційною діяльністю промислового підприємства: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2006. – 292 с.

8.Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: «Ґенеза», 1997. – 384 с.