Інвестиційний аналіз

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

-обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

-низької інвестиційної активності власних інвесторів;

-необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

-бажання створити конкурентноспроможну економіку та освоїти світові ринки;

-потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

Іноземні інституційні інвестори представлені на українському ринку міжнародними фінансово–кредитними інституціями, фондами, агенціями та банками.

Найбільш впливова міжнародна валютно–кредитна система – це Група Світового банку (Бреттон–Вудська валютна система), що включає Світовий банк (включає Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародну асоціацію розвитку (МАР)), Міжнародну фінансову корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС). 

Сприянням функціонуванню міжнародної валютної системи займається спеціалізована міжнародна організація, яка включає більшість держав–членів ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ). Для вирішення цієї мети МВФ здійснює три основні функції:

1.Визначення і контроль за дотриманням угод у галузі міжнародних валютних відносин;

2.Надання державам–членам можливостей для дослідження проблем і ведення переговорів;

3.Надання кредитів країнам, що відчувають труднощі у галузі платіжного балансу.

Особливе місце серед кредитів міжнародних фінансових організацій Україні на підставі міжнародних договорів під гарантію уряду посідають запозичення від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄБРР є комерційним банком, тому умови надання кредитів цим банком суттєво відрізняються від умов кредитування МВФ і МБРР. Але порівняно з приватними комерційними банками, основною перевагою цього Банку є те, що, завдяки характеру складу своїх акціонерів він може і готовий брати на себе ризик, беручись при цьому за виконання лише комерційно життєздатних проектів.

Сьогодні в Україні діють кілька міжнародних фондів, які здійснюють інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні: Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах Western NIS Enterprise Fund (уряд США), Фонд "Україна" (основні засновники – ЄБРР, МФК, Creditanstalt Investment Bank AG, Commercial Capital, Банк Бостону), Німецько–український фонд (Міністерство фінансів України, НБУ і німецька інвестиційна компанія для відбудови KfW), Фонд "Відродження" (за підтримки відомого фінансиста Джорджа Сороса) та інші.

 

2. За характером власності вивезений капітал може бути приватним і державним.

Головною метою приватних іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку чи розширення економічного впливу.

Головною метою державних іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

Розрізняють дві форми вивезення капіталу:

– вивіз підприємницького капіталу – його розміщення у виробничі підприємства країн–імпортерів;

– вивіз позичкового капіталу – у вигляді позичок, кредитів, вкладень на поточні рахунки в іноземні банки.

Підприємницький капітал, у свою чергу, поділяється на прямі і портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції – вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є первинні вкладення і реінвестиції, усі внутрішньокорпоративні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями. За визначенням МВФ, інвестиції вважаються прямими при наявності у іноземного інвестора не менше 25% акцій підприємства.

Портфельні іноземні інвестиції – це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакету), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно–кредитних організацій з метою одержання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

 

3. Прямі іноземні інвестиції можуть здійснюватися в таких формах:

1. Придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн–реципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцевому фондовому ринку. 

2. Ліцензійні угоди з фірмами країн–реципієнтів – дають інвестору можливість виходу на ринок із мінімальним ризиком. 

3. Стратегічні альянси і спільні підприємства – дають інвесторам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризиком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства. Переважна більшість стратегічних альянсів набуває форми спільних підприємств, що створюються для досягнення цілей, обумовлених членами–засновниками.

4. Придбання контрольних пакетів акцій у фірмах країн–реципієнтів іноземними інвесторами – приносить  великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни в цілому та прискорює її інтеграцію у світову економіку.

5. Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн–реципієнтів – застосовується на ринках, які мають найбільший потенціал для отримання прибутків. Ця форма інвестицій має найбільший ризик та найбільші зобов'язання з боку іноземного інвестора.

Основні функції прямих іноземних інвестицій:

1.Вплив на платіжний баланс і національний дохід.

2.Оновлення та модернізація виробничої бази

3.Задоволення потреби в інвестиціях.

4.Передавання технологій, інновацій, управлінських навичок.

5.Краще задоволення потреб внутрішнього ринку.

6.Створення нових робочих місць.

7.Збільшення податкових надходжень в країні–одержувачі.

8.Посилення конкуренції на внутрішньому ринку підприємствами з іноземними інвестиціями.

9.Сприяння структурній перебудові економіки.

10.Підвищують конкурентоспроможність національної економіки країни–одержувача та сприяють зміні місця країни у міжнародному поділі праці.

Класифікація мотивації створення ПІІ в зарубіжних країнах:

1) Виробничо–економічна:

-зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні виробничих потужностей

-придбання джерел сировини або нової виробничої бази

-розширення діючих виробничих потужностей

-реалізація переваг дешевих чинників