Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історіософський аналіз уявлень про надприродне у віруваннях слов’янського населення давньої України

Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
28
Мова: 
Українська
Оцінка: 

style="text-align: justify;">Теоретико – методологічні засади та джерельна база дослідження. 

При розв’язанні поставлених завдань дисертант виходив з таких загальних дослідницьких принципів як об’єктивність, принцип поєднання історичного та логічного, позаконфесійність. Вимоги безпосереднього історіософського аналізу феномену надприродного зумовили також дотримування автором принципів формаційності, буттєвості та самовизначеності. Крім того, при виявленні змісту релігійних уявлень східних слов’ян, “літописних племен” і русів з’явилась необхідність користатися деякими специфічними принципами. Йдеться, зокрема, про принцип поєднання автохтонного і асимільованого та принцип залежності релігійного від ментального. 
Аналіз безпосередніх першоджерел та численних філософських, історичних, лінгвістичних та етнографічних текстів, в свою чергу, зумовив звернення дисертанта до методу аналізу та синтезу, а також методу систематизації й узагальнення. 
У дисертації автор послуговувався насамперед літописами, повчаннями київських книжників проти язичників, історичними хроніками. З – поміж безпосередніх першоджерел аналізуються: “Боянів гімн” (ІV ст.), “Книга Коляди” (V ст.), “Велесова книга” (V ст.), слов’янський переклад “Хроніки Йоана Малали” (Х ст.), “Повість врем’яних літ” (ХІ- поч. ХП ст.), “Слово о полку Ігоревім” (ХII ст.), “Слово св. Григорія” більш відоме під назвою “Слово про ідолів” (ХII ст.) та “Слово реченого христолюбцем” (ХІV ст.). При цьому деякі з аналізованих нами першоджерел, переважно у перекладах російського славіста О. Асова, ще не ставали предметами досліджень широкого наукового загалу. 
Джерелами для запропонованого історіософського аналізу релігійних вірувань наших пращурів послужили також численні етнографічні фольклористичні, лінгвістичні та суто історичні праці. Особливо корисними виявились підбірка етнографічних текстів під назвою “Українці: народні вірування, повір’я, демонологія” (1991), фундаментальні дослідження російського історика Б. Рибакова, українських дослідників А. Глушака, М. Брайчевського та філологічні розвідки В. Іванова і В. Топорова. 
Крім того, джерельною базою історіософського аналізу уявлень про надприродне й водночас теоретико – методологічним знаряддям такого аналізу є релігієзнавчі і деякі філософські дослідження, автори яких висвітлювали феномен надприродного в історичних релігіях та у віруваннях конкретних етносів. В цьому відношенні особливо виділимо праці релігієзнавців С. Токарєва, Ю. Левади, Б. Лобовика, А. Колодного, Г. Лозко і філософа М. Поповича. 
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в обгрунтуванні того положення, що процес формування язичницької релігійності давніх українців здійснювався шляхом послідовного розгортання змісту демоністичних та теїстичних образів надприродного. При цьому язичницькі теїстичні уявлення про надприродне поступово виникають на основі попередніх – демоністичних, як їх адекватне виповнення. 
В межах проведеного дослідження дисертантом висунута низка положень, що складають елементи новизни: 
1. У працях релігієзнавців, істориків та філософів в яких висвітлюється проблема дохристиянських уявлень та вірувань де автором виявляється ступінь опрацьованості феномену надприродного та значимість ідейних здобутків дослідників та можливого історіософського аналізу. 
2. Домінантою язичницької релігійності є віра в надприродне і її продукт – образи надприродного. Історіософське осмислення змістовної наповненості феномену надприродного дає можливість визнати наявність історично сформованих двох культур, репрезентованих демоністичними та теїстичними образами. 
3. Суб’єктом (етносуб’єктом) язичницької релігійності і зокрема притаманних їй уявлень про надприродне на теренах Давньої України є розглянута в динаміці етнічна спільність, що в свій час виділилась з індоєвропейського масиву й поступово склалась в культуротвірну цілісність під назвою “ народ русів “. Відповідно східнослав’янські народи, опісля “ літописні племена “ (анти, венеди, поляни, сіверяни, уличи, древляни, волиняни, бужани, дуліби), а зрештою й руси розглядаються на предмет знаходження в їх світосприйнятті демоністичних та теїстичних образів надприродного. 
4. Історіософський аналіз актуалізується через осмислення образів надприродного згідно з певними критеріями якими є: а) характер зв’язку надприродного з природним; б) спосіб його уособлення; в) сфера впливу надприродного на довкілля; г) функціональність надприродного. 
5. Демоністичні вірування, які притаманні ще праслов’янам і широко представлені у релігійності слов’янськіх “ літописних племенах “, в цілому знаходяться в межах первісного світорозуміння, особливостями якого слід визнати чітко виражену традиційну успадкованість змісту образів надприродного; “розмитість“ меж між цими образами і реальними предметами; синкретизм зв’язків між природним і надприродним, образом і дією. В структурному відношенні демоністичні уявлення включають в себе на ранній стадії – вірування в злих та добрих духів, на пізній – репрезентованій віруваннями в різноманітні аграрні та астральні божества. 
6. Зміст теїстичних уявлень відтворюється завдяки описовим та аналітичним характеристикам конкретних їх форм. В цьому відношенні доцільним є виділення Великого Триглаву – уособлення тристадійного моделювання язичницького космосу, з одного боку, з іншого – символу уподібнення виробничо – господарському циклу давніх слов’ян. Іпостасями Великого Триглава визнаються: Сварог, Перун, Святовіт. Інші, не менш важливі в язичницькому світосприйнятті боги, Дажбог, Хорс, Волос – Велес, Стрибог, Мокош, Симаргл сприймаються як змістовно та історично різноманітні виявлення єдиного бога Всевишнього, вперше з’явленого у релігійній стихії язичництва у формі Великого Триглава. 
 Теїстичні уявлення східних слов’ян загалом і русичів зокрема характеризуються подвійністю змісту образів богів; перенесенням ознак надприродного на природні і соціальні характеристики яві (земного світу) ; абсолютизації впливу образів надприродного на людину; помітною антропоморфізацією образів богів; їх строкатою поліфункціональністю. 
7. В теїстичних уявленнях давніх українців з’являються не лише ознаки творильності, але й змістовні характеристики деміургічної функціональності, притаманної “небесним“ богам Роду, Сварогу, Перуну, Дажбогу. При цьому, образ Рода зафіксований в демоністичній релігійності, в своїй творильній іпостасі перенісся в стихію теїстичних уявлень. В тім деміургічні ознаки зазначених язичницьких богів слід
Фото Капча