Історіософський аналіз уявлень про надприродне у віруваннях слов’янського населення давньої України

Зрештою малозрозумілий та суперечливий в оцінках образ бога Симаргла. Він – єдиний з поміж язичницьких богів, який відзначався своєю зооморфністю. Уподібнення Симаргла вогняному вихору, очищающому вогню дає підстави вбачати в ньому бога підземного царства, тобто Наві і, як наслідок, – припущення про нього як про захисника підземного світу. З часом за Симарглом утримується винятково аграрна функція (божество рослинної плодючості). Але захисницькі мотиви зберігаються у видозміненому образі бога як охоронця посівів. І в цьому відношенні Симаргл постає як уособлення “добра з кулаками”. 

В цілому теїстичні уявлення східних слов’ян і русів характеризуються подвійністю змісту образів богів у якому знаходить відображення самоусвідомлення людиною своєї буттєвості не лише у природному довкіллі але й у соціумі. В гносеологічному відношенні, для теїстичного типу уявлень показовим є перенесення ознак надприродного на природні і соціальні характеристики земного світу. Відтак можна стверджувати про наявність “чистого” пізнавального акту уявлення. 

Теїстичні уявлення у язичницькому світосприйнятті фіксують також абсолютизацію впливу образів надприродного на людину та її довкілля. Також зазначається доволі помітна тенденція орієнтована на антропоморфізацію образів богів у язичницькій свідомості (виняток – лише образ Симаргла). 

У другому параграфі розділу розкривається ідея деміургізму на підставі змістовних характеристик творильницької функціональності, притаманної язичницьким богам. У язичницькій релігійності ознаками творильності наділяються переважно ті боги, які уособлювали собою світ небесний верхній. В контексті давньослов’янських вірувань це Род, Сварог, Перун, Дажбог. З них образ Рода був чи не винятковий, який, будучи зафіксований в демоністичній релігійності, в своїй творильній іпостасі перенісся в стихію теїстичних уявлень. А саме, в уявленнях язичників Род породив все, що оточує нас, – все породжене, воно – при Роді. Відповідно, породжене Родом фіксувалось язичником у назві Природа. 

Ознаками творильності наділений у язичницькому світосприйнятті й небесний бог Сварог. Він – Твастир, тобто творець світу. Він створив світ, “зварганив” його. Відтак, Сварог постає началом, витоком всього сущного. При цьому, реконструюючи язичницькі уявлення, – він завершує світотворіння, розпочате Родом. В честь виявленої Сварогом творильницької здатості наші пращури урочисто святкували Різдво Світу. 

Перун у світогляді давніх слов’ян уявлявся життєдайним божеством, тобто тим богом, який живив земний світ, приводив його у рух. Але деміургічність Перуна була обмеженою. Згідно з язичницькими уявленнями зафіксованими у “Велес-книзі” він світ земний приводив у рух не без допомоги батька Сварога. 

Ознака творильності приписувалась язичниками і Дажьбогу. За міфологічними легендами Дажьбог разом з богинею Живою відродили світ земний після Потопу. Відтак Дажьбог переймає творчі творильні можливості від попереднього деміурга – Сварога. 

Втім деміургічні риси зазначених язичницьких богів слід сприймати як творильність ієрархічно нижчого порядку. У багатьох язичницьких першоджерелах згадується ім’я Вишнього, Всевишнього, який сотворив численні світи і в кожному з них породив Сварога. В такому разі Сварого постає як творильна іпостась Всевишнього, як адекватне виповнення його деміургічності у цьому земному світі. Після міфічного потопу ім’я Всевишнього стало – Дажьбог. Звідси, цілком вірогідним є припущення про язичницьких богів як описових характеристик чи якостей Всевишнього, – адекватного виповнення творильності. Звісно, що подібна творильність обмежена рамками язичницької релігійності, й отже, позбавлена ознак креаціонізму, властивого розвинутим монотеїстичним релігіям. 

Деміургічність є атрибутивною ознакою саме теїстичних уявлень. Але останні не виникають як щось вищеперебуваюче над світом демоністичних уявлень; вони органічно включають в себе багатство феномену надприродного і на рівні демоністичному й, навіть на рівні “чуттєво-надчутєвого” типів вірувань. Тому слушним є звернення до глибинних сюжетів язичницької релігійності, в яких йдеться про елементи творильності взагалі, ті елементи які дивним чином виявляються у теїстичних образах. 

Подібні елементи трапляються у поширених інндоєвропейських космологічних сюжетах про Золоте яйце, з якого виникає світ і все створене; про світове дерево – символ єдності трьох світів (у слов’ян таким деревом був явір чи верба) ; про поєднання води (жіночої пасивної сутності) з вогнем (чоловічої активної енергії). Всі ці сюжети в якості необхідного матеріалу були творчо перероблені на теїстичному рівні, вони ввійшли як доповнення до деміургізму язичницьких богів. 

Зазаначається також доволі помітна тенденція в становленні деміургічної функціональності. Йдеться про те, що Демони, темні сили намагались наслідувати творильності богів небесних. Але їхня імітація виявилась лише бездарним прислуговуванням Богу й мала негативні наслідки. Тобто в контексті язичницького світосприйняття демони неспроможні на справжні деміургічні акти. Останні пов’язуються лише з образами небесних богів і Всевишнього, зафіксованими на рівні теїстичного типу уявлень. 

У висновках подаються узагальнюючі положення, які випливають з розгляду автором язичницької релігійності в аспекті виявлення в ній демоністичних та теїстичних образів надприродного. Відтак зміст основних етапів в процесі становлення та розвитку уявлень про надприродне виявляється в світлі стислих описових та аналітичних характеристик форм образів надприродного з врахуванням супроводжуючих цей процес етнотвірних, культурогенних та соціальних чинників. Принагідно виділяються основні поняття, методологічні принципи і критерії згідно з якими проводиться запропонований у дисертації