Історія розвитку теорії соціальної роботи в Україні

Одним з головних принципів у вихованні молоді Духнович називав принцип народності. Оскільки на соціальне виховання дитини значний вплив здійснює її оточення та побут, в навчальні плани для початкової школи О. В. Духнович вводить основи сільського господарства. Поряд з принципом народності, велику увагу в своїх працях педагог приділяв принципу природовідповідності. На його думку, у розвитку і формуванні особистості визначальну роль відіграють такі фактори, як, “її природа (натура), наука і звичай; природний нахил людина одержує від самої природи, що складає темперамент, але науку і звичай дають вправи і наставляння, або виховання” [5, c. 88]. Ці фактори перебувають у тісній взаємозалежності і визначають суспільне та індивідуальне обличчя людини. Однак роль їхня у процесі соціалізації не однакова.

Кожну окрему людину Духнович розглядає, в першу чергу, як члена великого людського суспільства. Велике значення в процесі соціалізації він відводить вивченню народної пісні та історії свого народу. Серед основних завдань морального виховання Духнович вказує на необхідність виховання у дітей таких якостей, як любов, людяність і товариськість – “щоб змалечку звикали до мирного співжиття” [6, c. 130], а також чесності, правдивості, стриманості.

Основними завданнями суспільного виховання Олександр Духнович вважав збудження і гальмування природних задатків. Останнє пов’язане з тим, що на думку Духновича, людині властиві і потенційно негативні задатки, які при неправильному вихованні можуть стати домінуючими і визначити в подальшому характер людини [6, c. 133].

Поряд з цим, зазначає автор, у процесі морального виховання необхідно викорінювати елементи аморальної поведінки дітей, такі як брехливість, нечесність, лихослів’я тощо. Певне місце у моральному вихованні Олександр Васильович відводить статевому вихованню дітей. Наслідки неправильного статевого виховання найчастіше знаходять свій вияв у вигляді дитячих статевих відхилень, особливо у підлітків, що призводить, на думку автора, до передчасного виснаження, серйозно підриває фізичне і моральне здоров’я учня. О. В. Духнович називає такі причини статевих збочень у дітей: бездіяльність, лінь та самотність. Він визначає також зовнішні ознаки цих відхилень: засмученість, замкнутість, слабість учня. Для попередження виникнення таких відхилень О. В. Духнович закликає педагогів дбати про організацію дозвілля підлітків, урізноманітнювати види діяльності, а також залучати до цієї роботи батьків.

Соціальне виховання займало значне місце і серед інтересів Г. Ващенка. Це пояснювалося, насамперед, величезною кількістю безпритульних дітей в період найбільш плідної наукової діяльності педагога.

Беручи все найкраще з минулого, він створив яскравий образ виховного ідеалу, щоб Україна мала свідомих патріотів своєї землі і нації, що є передумовою сили і могутності української держави.

Виховання, відзначав Г. Ващенко, розпочинається з перших днів життя дитини. Початковий етап соціалізації особистості відбувається саме в сім’ї. Тут дитина отримує перші знання і враження про життя та навколишній світ. Для забезпечення належної якості родинного виховання Григорій Ващенко ставить перед батьками дві основні вимоги. Першою є усвідомлення важливості і відповідальності ролі батька і матері як вихователів своїх дітей. Другою – наявність єдиних підходів у вихованні. Після народження дитини мати повинна бути увільнена від праці до трьох років, бо ніщо не може заступити материнської любові, такої необхідної дитині в ранньому віці. Це зумовлює, у свою чергу, знання педагогіки і дитячої психології, без чого сліпа материнська любов може призвести до відхилень у дитячій психіці [6, c. 139].

Значною, на думку Г. Ващенка, є роль педагога: “Дехто порівнює педагога із скульптором… Педагог має справу з дітьми, живими істотами, що являють собою живі індивідуальності із своєрідними психофізичними особливостями. У зв’язку з цим і відповідальність педагога за свою працю незрівнянно більша” [6, c. 152] у формуванні особистості. Найважливішою вимогою, що ставиться до вихователів є любов до дітей. Ця любов і є стимулом до праці над собою.

Невід’ємною умовою соціалізації дитини є також товариство інших дітей: “Товариство є само по собі дуже важливим чинником у вихованні дітей. Товариші – це твої близькі люди. Любов до них… поширюється потім на цілу націю” [6, c. 154]. Ващенко зазначає, що для повноти виховного процесу мають існувати міцні зв’язки між школою і родиною, а також між школою, родиною і виховними молодіжними організаціями, які можуть справляти великий доповнюючий вплив на виховання волі, характеру й почуття патріотизму. Школа, дитячі і молодіжні організації відіграють, на думку педагога, значну роль у соціалізації дитини. Так, завданням молодіжної організації є, насамперед, розвиток у молоді винахідливості і творчості, що сприятиме у процесах адаптації, інтеграції та реалізації особистості у суспільстві.

Крім родини, дитячих садків, школи і молодіжних організацій на формування характеру молодої людини впливають чинники, що ніби-то і не ставлять собі за мету виховні завдання. «Це – широке суспільство з його складним і різноманітним життям, преса, театр, кіно і т. ін. ”. Саме в певному суспільному оточенні формуються релігійні погляди людини, її розуміння природи, знання технічні та знання історичні. Те ж саме можна сказати і про побут людини, звичаї, різні форми практичної діяльності. Культура і цивілізація – це продукти діяльності численних поколінь нації, що через традицію передаються від поколінь старших до молодших. Вплив суспільства може бути дуже сильним і іноді дуже шкідливим. Позитивного впливу у процесі соціалізації, на