Історія української культури 002

Запровадження християнства сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, розвиткові нової парадигми середньовічної культури.

Культура Київської Русі мала такі сутнісні ознаки:

1.  По-перше, світоглядним фундаментом давньоруської культури стає християнство, з яким пов’язаний теоцентризм (Бог, Божественне начало стає найвищою духовною цінністю, основою світобачення). Християнство запропонувало нову, дуалістичну картину світу (існує світ   небесний,   сакральний,   духовний,   і   світ   тілесний,   світський,   сповнений   гріха). Осередками сакрального на землі, а також центрами культурно-освітнього й мистецького життя стають монастирі і церкви. Так само, як релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, всі види мистецтва набувають релігійного характеру. Визначальними  рисами  середньовічного  мистецтва  стає  символізм  та  алегоричність,  що надає йому прихованого, таємничого змісту.

2. По-друге, існування в культурі Київської Русі дохристиянського (язичницького) культурного середовища. Ще в дохристиянські часи слов’яни мали свою писемність, високий рівень розвитку ремесел, самобутню культуру й мистецтво, зокрема керамічне та емалеве виробництво, традиції домобудівництва. Про це свідчить зарубинецька та черняхівська археологічні   культури,   розвиток   яких   відбувається   в   тісній   взаємодії   з   римською цивілізацією. Кращі здобутки цих культур відродилися і розвинулися в часи давньоруської державності.

3.  По-третє, запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Візантійський вплив розпочався з прийняття християнства як державної релігії, що означало в той час залучення Київської Русі до багатовікової і високої культури Візантії, засвоєння її релігійних, філософських та естетичних уявлень, сприяло розвиткові усіх видів мистецтва. Музика, живопис, значною мірою архітектура і майже вся література Київської Русі знаходилися в орбіті християнської думки. Русь отримала і художників, і будівельників, і готові ікони, і книги з Візантії. Але це свідчить про те, що нова культура сприймалася, була очікуваною. З часом почали виявлятися глибинні давньоруські традиції. Наприклад, у літературі з’являється емоційне і пристрасне «Слово о полку Ігоревім», яке не мало аналогів ні у візантійській, ні в європейській літературі. У церковному живописі все частіше постають світські сюжети, з образами реальних людей, побутовими сценами, що набувають національних рис. Матеріальним уособленням візантійського архітектурного стилю і місцевих традицій є Софія Київська з її фресками.

Вибір князем Володимиром нової віри (візантійського православ’я) з-поміж мусульманства, іудейства та католицизму літописець «Повісті временних літ» пояснює красою візантійського богослужіння, що вразила руських послів: «І прийшли ми в греки, і повели нас туди, де вони служать богу своєму, і не знали – на небі чи на землі ми, бо немає на землі такого видовища та краси такої, і не знаємо, як сказати про це, знаємо тільки, що перебуває там бог з людьми і служба їх краща, ніж у всіх інших країнах». На вибір релігії справило також те, що у Візантії, на відміну від західноєвропейських країн, церква та її служителі  були  підвладні  імператору і  всіляко  сприяли  зміцненню  центральної  влади,  а також дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.

4. По-четверте, після прийняття християнства в Київській Русі з’являються нові культурні явища, субкультури, носії яких займають різне місце в суспільному організмі, мають різні можливості, зв’язки, потреби. Виникає елітарна, «дружинна культура» (князів, бояр, дружинників) та народна культура (культура селян, міщан). Це простежується в костюмі, озброєнні, ужитковому мистецтві, поховальному обряді тощо.

5.  По-п’яте,  культура  Київської  Русі  переосмислює  і  творчо  засвоює  досягнення світової культури, що дало змогу розширити культурні горизонти, змістовно збагатитися, але  зберегти  власну  самобутність.  Значно  відчутний  вплив  художньої  культури  Хазарії,

 

особливо на Лівобережжі. Це проявилося в металевих деталях костюма, прикрасах. Вплив арабського Сходу помітний у побуті знаті – це зовнішня розкіш, звичай дарувати шовкові тканини, поясні прикраси, дорогоцінний посуд, срібло. Вплив Скандинавії позначився на державній та військовій організації Русі. Культура Київської Русі посіла значне місце в житті Європи й активно впливала на процеси розвитку світової і європейської культури. З князями Київської Русі підтримували політичні, економічні, культурні та родинні зв’язки правителі Візантії, Франції, Німеччини, Швеції, Данії, Польщі.

 

2. Культура Київської Русі як синтез язичництва та візантійського впливу.

2.1. Мова, писемність, освіта, наукові знання та література.

 

Мова – одне з найбільших культурних надбань етносу, найголовніша прикмета етнічної спільності, тому з’ясувати походження певного народу неможливо без дослідження походження його мови. У Київській державі одночасно існувало дві мови (диглосія).

У повсякденному вжитку населення користувалося живою розмовною мовою, яка сформувалась у VІІ – ХІ ст. після розпаду праслов’янської мови на основі старокиївських (полянських) говірок. Цю мову одні вчені називають протоукраїнською, інші – давньоруською. Протоукраїнська (давньоруська) мова використовувалася не лише в побуті, а й в офіційно-діловій, політичній та культурно-освітній сфері: нею писалися різноманітні документи, грамоти, літописи, зокрема «Руська правда», «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», «Повчання Володимира Мономаха».

Другою, літературною (книжною) мовою Київської Русі стала старослов’янська (церковнослов’янська) мова, створена на основі староболгарської Кирилом і Мефодієм. Вона використовувалась в релігійній сфері – церковній службі, богослужбових книгах. Старослов’янська мова визнавалася поряд з грецькою та латинською як