Історія української культури 002

Грецькі міста-держави зберігали культурний, політичний, економічний зв'язок з материковою Грецією, проте відбувався процес еллінізації місцевого люду, культурні зв’язки зі Скіфією, Гіпербореєю (так греки називали територію України, розташовану на північ від грецьких колоній). В основі зв’язків з Україною лежало хліборобство. Геродот розповідає про двох гіперборейських дівчат, які в супроводі охорони несли вінки з пшениці на о. Делос, де був відомий храм Деметри, Матері-Землі.

Греки-колоністи просувалися углиб краю, шукаючи багатств і ринків збуту. Залишки від храму Діоніса знайдені на Полтавщині. Грецькі впливи позначились у художньо-мистецькій сфері українців (прагнення прикрасити, декорувати одяг, житло, у народній музиці), а також в ідеологічно-світоглядній сфері (поширення антропоцентризму, ідей єдності індивіда і спільноти, високої громадянської свідомості).

У  римський  період  (1 ст. до н. е.  –  4 ст. н. е.)  грецькі  поліси  Ольвія,  Херсонес,  Тіра увійшли до складу римської провінції. Завдяки римлянам відбулось проникнення християнства на південь України, адже за римськими легіонерами йшли купці й місіонери. Є археологічні знахідки укріплень римлян на берегах Дністра (м. Заліщики на Тернопольщині), Дніпра (у Києві знайдено скарб римських монет, посуд, прикраси).

В умовах утвердження військово-політичної могутності Риму, господарство України включається в економічну систему античного світу, інтенсивно розвивається хліборобство, хатні промисли, ремесла, збільшується кількість населення. Разом з тим відчутні й елементи міліарного гноблення, примусової романізації. Місцеве населення було залучене до спорудження оборонних валів (т.зв. Троянові вали, залишки яких є майже по всій лісостеповій  та  степовій  території  України),  відбувалось  рекрутування  для  служби  у римських   легіонах.   Римські   впливи   в   українській   культурі   відбилися   в   стародавніх

віруваннях та обрядах, зокрема колядках (у римлян новорічний день), русаліях.

Отже, тисячолітня історія античної цивілізації в Північному Причорномор'ї мала надзвичайно серйозні наслідки.

По-перше,  у  ході  колонізації  на  місцевий  ґрунт  було  перенесено  демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України.

По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин.

По-третє, виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації

Причорномор'я.

По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури.

Усі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури — Візантії.

 

Слов'яни — один з величезних індоєвропейських етносів, який виділився з. германо-

балто-слов'янської групи у II тис. до н. е. і розвивався в розмаїтому культурному полілозі на перехресті торгівельних і міграційних шляхів.

Формування слов’янської культури відбувається у римський період, про що свідчить зарубинська  та  черняхівська  археологічні  культури,  відкриті  В. Хвойкою  (с. Черняхів  на Київщині та с. Зарубинці на Черкащині). Знайдено цілі городища 2 ст. до н. е. – 4 ст. н.е., де багато бронзових і срібних прикрас, вишуканих керамічних виробів. Римські монети, амфори свідчать про торгівлю з римськими колоніями. У носіїв цієї культури (антів) був своєрідний глиняний календар – широка посудина, край якої поділено на 12 секцій (місяців), у кожній із яких зображені характерні явища природи, сільськогосподарські роботи чи свята. Черняхівці й зарубинці вели землеробський спосіб життя, проте володіли технікою обробки кольорових металів. Наприкінці 4 ст. черняхівська культура занепадає під навалою гунів.

Перші згадки про слов’ян датуються VI ст. і належать римським історикам Плінію Старшому, Тациту, Птоломею, які вважають племена антів, склавинів та венедів, автохтонним і стародавнім народом. В арабських джерелах згадується держава 3 – 4 ст. н. е. на теренах України – Ортанія, Ратанія чи Рутенія розташована на території між Дністром і Дніпром,  де  мешкали  переважно  анти  (племінне  об’єднання  східних  слов’ян  –  полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців).

Постійна необхідність захисту, як і здійснення спільних військових походів на Візантію і землі аж до Балкан, спонукає слов’янські племена до укладання союзів і формування воєнної демократії.  Десь  у  6 – 7  ст.  з’являється  тип  укріплених  поселень  городищ  –  своєрідних адміністративних, ремісних і торгівельних центрів. Поляни виступили як консолідуюча сила, що в зібрала слов’янську спільність навколо Києва.

Реконструювати   розвинену   систему   релігійних   уявлень   слов’ян   досить   складно, культура слов’ян була усною, а подальша письмова культура Київської Русі не була зацікавлена в фіксації давніх язичницьких уявлень.

Ґрунтом релігійних уявлень був пантеїзм та анімізм. Слов’яни обожнювали природу, рослинний і тваринний світ, природні стихії, зокрема воду і вогонь. З культом вогню був пов'язаний поховальний обряд кремації. Поступово з формуванням ранньокласового суспільства та підвищення князівської влади склалася ієрархічна система міфологічних уявлень.