Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури 002

Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
102
Мова: 
Українська
Оцінка: 

культурою, поширена в Приазов’ї та Криму. Назва «ямна культура» походить від поховань у ямах під курганами. Прикладом такого поховання є Сторожова могила поблизу біля Дніпропетровська, де знайдено залишки возу, у який запрягали волів. Носії цієї культури займалися переважно скотарством, поряд з хліборобством, мисливством, рибальством; поселення були укріплені; житла переважно наземні; виготовляли гостродонний і круглодонний  керамічний  посуд  з  високим  горлом  з  орнаментом,  прикраси  з  раковин  і кістки, кам'яні вироби.

2. Лісова та лісостепова культурна зона, у якій збиральницькі та мисливські громади сусідили з середньостогівською культурою. Ця культура названа від урочища Середній Стіг (на  о. Хортиця  у  Запоріжжі),  поширена  у  степовому  Придніпров’ї,  Приазов’ї.  Носії  цієї культури  робили  поховання  ґрунтових  могилах  або  кам'яних  скринях;  користувалися
знаряддями праці, посудом і прикрасами з міді; основним заняттям було скотарство, зокрема конярство (тут уперше в Європі приручено коня) та рибальство.
3. Правобережна степова зона, пов’язана з трипільською культурою. Ця культура була  відкрита  у  1896 р.  археологом  В.Хвойкою  біля  м. Трипілля  на  Київщині.  Пізніше подібні селища були розкопані по всій Правобережній Україні від Дніпра до Дунаю, а також на території Польщі, Молдови, Румунії. Спільною основою трипільської культури було землеробство, зокрема хліборобство, та пов’язане з ним скотарство (велика рогата худоба). Прогрес культурі забезпечив перехід від мотичного землеробства до орного, що підвищило продуктивність праці. Трипільці винайшли плуг і колесо, одомашнили бика, освоїли ткацтво, бронзоливарні печі.
Селища трипільців розташовувались біля річок по колу з вільним, незабудованим майданом посередині (імовірно для великої рогатої худоби), не мали оборонних споруд, що доводить їх мирний спосіб життя. Житло нагадувало українську селянську хату – дерев’яний
стовповий  каркас,  обмазаний  глиною.  Хата  мала  сіни,  кілька  кімнат  (2 – 4)  з  піччю  та лежанками, де мешкали родини одного роду. Стіни хати й піч розмальовувались червоними, теракотовими, рожево-брунатними й жовтим кольорами. Окрім селищ на 300 – 500 людей, розкопані  величезні  поселення  –  своєрідні  протоміста  з  майже  квартальною  забудовою (с. Володимирівка біля річки Синюха, Веселий Кут та ін.). Соціальним устроєм трипільців був перехідний період від материнсько-родового устрою до батьківсько-родового.
Релігійним уявленням трипільців притаманний політеїзм, анімізм і фетишизм. Вони вклонялися  Богині-Матері  (знайдені  численні  жіночі  статуетки,  часто  у позі  Оранти  або жінки з немовлям, що символізували материнство і родючість); бику (символу обробки землі і багатства), змії (символу спритності), голубу (символу неба) та ін. Сакральні уявлення втілені не лише у глиняних статуетках, а й у візерунках на кераміці.
Кераміка у трипільців досягла особливо високого рівня. З добре випаленої глини виготовляли предмети найрізноманітнішого характеру: столовий та кухонний посуд, дитячі
іграшки, моделі жител, човнів, возів, антропоморфні та зооморфні статуетки. Вироби прикрашали орнаментом та розмальовували в червоний, коричневий, жовтий, чорний кольори. Через це трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки. В орнаменті  використовували  солярні,  астральні  образи  й  символи:  спіралі,  кола,  сварги, хрести, хвилі, трикутники; поширений був ромбо-точковий орнамент, що символізував засіяне поле; антропоморфні й зооморфні зображення.
Отже, Україна часів трипілля (5 – 4 тис. до н. е) була мирною хліборобською, суцільно заселеною місцевістю, з селищами та містами, великими стадами рогатої худоби, з високорозвиненим орнаментально-прикладним мистецтвом, що єднало трипільську культуру з висококультурними азійськими цивілізаціями того часу – Шумеру, Єгипту, Вавилонії й Ассирії.
У добу бронзи (3 – 1 тис. до н. е.), яка тривала в Україні близько двох тис. років, були
такі зміни:
  1. відбулися  етнічно-культурні  зрушення,  міграція  племен,  зокрема  навала  кочових індоєвропейських племен на українські землі, асиміляція місцевого населення.
  2. індоєвропейські племена принесли з собою на територію України у суспільній сфері – патріархат, формування ранньокласового суспільства, у духовній – культ сонця та розвинену флективну мову;
  3. розвивається металургія бронзи, з’являється значна кількість металевих знарядь праці та зброї, що вдосконалило засоби пересування, орного землеробства, підняло продуктивність праці і призвело зрештою до майнового розшарування та руйнування первіснообщинного ладу.
  4. постає садівництво, городництво, ремісництво.
Україна, яка в епоху неоліту входила до передньоазійського культурного світу, очолюваного Месопотамією (Єгипет), починаючи з енеоліту індоєвропеїзується, входить до європейського світу.
 
3. Діалог культур на праукраїнських землях.
3.1. Скіфська культура.
 
На межі бронзового й залізного віку (1 тис. до н. е.) розпочалася нова хвиля експансії кочових культур, які домінували в культурному просторі українських земель. Це час панування скотарських кочових племен з індо-іранськими коренями, які прийшли з Центральної Азії. Цю добу умовно поділяють на три періоди:
  • кіммерійський (9 – 8 ст. до н. е.)
  • скіфський (7 – 2 ст. до н. е.)
  • сарматський (2 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.).
Експансивна кіммерійська культура майже не залишила артефактів. Це переважно пам’ятки поховань у курганах, залишки архітектури і скульптури, посуду, зброї, знарядь праці, поширені від Дунаю до Волги. Кіммерійці одні з перших оволоділи залізом, що покращило культуру виробництва, прискорило суспільний розвиток, розпочало процеси державотворення. Для релігійних вірувань кіммерійців характерний культ предків, вірування в життя після смерті (у похованнях клали речі, що належали покійнику), а також культ богині-матері (стели з зображенням жінок).
Декоративно-прикладне мистецтво надзвичайно розмаїте: вони володіли навичками художнього литва з бронзи й коштовних металів, різьбленням по деревині, кості, гравіюванням, карбуванням і паянням золотом,
Фото Капча