Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури 002

Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
102
Мова: 
Українська
Оцінка: 

та нетрадиційну (відкриту), стійку та нестійку. Українська культура належить до відкритого, але нестійкого типу. Для українців нетипова зверхність до культур інших народів, вони легко запозичують кращі здобутки. Проте багатовікове поневолення згубно позначилось на традиціях національної культури, не дало змоги зміцнити й розвинути їх.

VІ.  За   приналежністю  до  історичних  епох:  1)  первісна  культура;   2)  культура цивілізацій  Стародавнього  сходу;  3)  антична  культура;  4)  середньовічна  культура;  5)
культура епохи Відродження; 6) культура Нового часу; 7) культура сучасної епохи.
VІІ. За регіональною приналежністю: культура Сходу, культура Заходу, середземноморська культура, латиноамериканська культура.
VІІІ. За конфесійним принципом виділяють такі типи культур: конфуціансько-даосизька, індо-буддійська, ісламська, християнська (католицька, православна, греко-католицька, протестантська).
ІХ.  За  господарським  ладом  –  культура  мисливців  і  збирачів;  культура  хліборобів;
культура скотарів; промислова (індустріальна) культура
Х. За сферою суспільної діяльності - виробнича, політична, педагогічна, екологічна тощо.
 
4.   Характеристика   української   культури,   періодизація,   джерельна   база   та принципи вивчення історії української культури.
 
На становлення й еволюцію української культури, формування її самобутніх якостей впливає низка чинників: соціально-історичні чинники (походження українського народу, його ментальність, мова, державність); природно-географічні чинники (клімат, територія, ландшафт), взаємозв’язок з іншими культурами.
Уперше етнонім «Україна» як назва етнічної території (синонім до слова «Русь») згадується в Іпатіївському літописі в 1187 р. Існують дві версії походження цього слова: корінь край трактується як окраїна – кордон зі степом і як батьківщина, вітчизна, країна. Широко вживатися назви «Україна» та «український народ» почали в ХVІІ – ХVІІІ ст., зокрема в літописах Самовидця та Самійла Величка. У різні періоди домінували такі етноніми: Русь, Київська Русь, Червона Русь, Переяславська Русь, Мала Русь, Малоросія, Україна-Русь, Україна.
Так само й етнонім «українець» почав уживатися ХVІ – ХVІІ ст. і довго був малопоширеним, натомість зберігалися у вживанні назви «русини», «русичі», «руські люди»,
«козаки», «козацький народ».
Періодична  зміна  етнонімів  –  поширене  явище  в  розвитку  європейських  етносів: поляки у середньовічних хроніках фігурують під іменем ляхів, румуни — волохів, росіяни — московітів.
Як бачимо, формування етнічної й національної культури нерозривно пов'язане з формуванням самого народу (етногенезом). Народ (гр. етнос) – поняття багатопланове – це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Існує кілька теорій етногенезу українського народу:
1) теорія «споконвічності» – українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30 – 40 тис. до 2 – 3 млн. років.
2) теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою українці походять від племен антів, які мешкали в лісостепах України у V—VI ст.
3) ідеологічна теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30–80- ті рр.  ХХ  ст.)  про  зародження  і  розвиток  трьох  братніх  слов’янських  народів  з  єдиної давньоруської народності в ІХ — Х ст. Сьогодні ця теорія не витримує критики. Якщо користуватися родинною термінологією, то білоруси і росіяни — не брати, а діти українців, так само, як дітьми латинян є французи, іспанці, румуни; англійців — американці, канадці, австралійці; іспанців — мексиканці, чилійці, аргентинці, болівійці тощо.
4) теорія «незалежного розвитку окремих східнослов’янських народів», тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.
Отже, українці як етнос зародилися в V—VII cт. у післяримський час на основі слов’янської людності – волинян, деревлян, полян, уличів, тиверців. Їх можна назвати праукраїнцями, як племена англів, саксів, ютів – праанглійцями, а мазовшан, віслян, слензян, кашубів — праполяками. У ІХ—Х ст. на українських землях виникає держава Київська Русь, як і в більшості народів Західної та Центральної Європи. У ХІІІ—ХIV cт. український етнос втратив створену ним імперію, але продовжив своє буття в бездержавному стані на своїх етнічних територіях. У ХVI—ХVII ст. за часів козацтва українці заявили про себе як націю і зробили нову спробу творення власної держави під проводом Богдана Хмельницького.
З історико-етнографічної точки зору українська культура є гетерогенною, на території
України можна виділити такі культурно-історичні зони:
  1. Центральний регіон (Середнє Придніпров’я: Надднiпрянщина та Слобожанщина).
  2. Північний регіон (Полясся й Сіверщина).
  3. Західний (Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, Поділля, Покуття, Холмщина та Підляшшя, Лемківщина, Бойківщина, Гуцульщина).
  4. Південний (Причорномор'я (Бессарабія й Анкерманщина), Таврія, Донщина)
На становлення української культури суттєво вплинуло унікальне географічне середовище. Лісостеп, степ і ліс, в умовах яких жили пращури українців, зумовили відповідний спосіб життя, характер життєдіяльності, специфічні риси національного характеру. У таких природних умовах результативним було землеробство, скотарство, мисливство, рибальство.
М’який клімат, родюча земля, багатство природних надр, водних і лісових ресурсів позбавило українців агресивності, спрямованої на завоювання земель, зробило людей толерантними, довірливими, врівноваженими, сформувало мрійливо-споглядальне відношення до світу.
Прагнення успішного ведення господарства вимагало створення міцної родини. Українська сім’я відрізнялася особливим статусом жінки, вона була більш вільною, заповзятою й енергійною, на неї було покладено ведення господарства, виховання дітей, збереження звичаїв, налагодження стосунків. Чоловік, батько сприймався як влада, грізна караюча сила. Українській родини властивий принцип майнової рівності спадкоємців незалежно від віку та стану. Цей принцип переноситься й на загально соціальний рівень, завдяки чому ідеальне суспільство для українців –
Фото Капча