Історія української культури 002

По-перше, цивілізація розглядається як синонім культури, єдність матеріальних і духовних надбань людства. У такому випадку вживаються як рівнозначні : антична, шумерська, європейська, азійська цивілізація (культура).

По-друге, термін «цивілізація» вживається на означення матеріальної культури, що характеризується розвитком продуктивних сил, відповідних суспільних відносин, рівнем техніки, побутовими умовами. У такому розумінні він протиставляється духовній культурі.

По-третє,  поняття  «цивілізація»  також  уживається  для  характеристики  етапу суспільного розвитку, який настав після первіснообщинного ладу і змінив період варварства і дикунства. При цьому зазначаються такі ознаки цивілізації, як: створення класів, держави, приватної   власності,  розподіл   праці,   урбанізація.   Такий   підхід   був   започаткований Ф. Енгельсом у праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави».

Поняття  «цивілізація»  може  вживатися  на  означення  конкретних  етапів  розвитку

суспільства чи народів: аграрна цивілізація, індустріальна, постіндустріальна, інформаційна, буржуазна тощо. Але у межах однієї цивілізації можуть існувати різні формації (азійська цивілізація – це й соціалістичний Китай, і напівфеодальний Іран чи Саудівська Аравія, і капіталістична Японія).

Поняття «цивілізація» вживається як характеристика цілісності сучасної культури з підкресленням   загальнолюдської   єдності:   «світова   цивілізація»,   «цивілізований   спосіб життя».

Інколи вживається як стан культури в певній галузі людської діяльності («технічна цивілізація», «міська цивілізація»).

Як  бачимо,  будь-яке  із  наведених  значень  передбачає  взаємозв’язок  з  культурою.  В одних випадках культура становить особливий шар цивілізації, в інших цивілізація – матеріальна основа вияву духовної культури. Процес розвитку цивілізації і культури нерівномірний, у темпі вони не збігаються. Певні періоди розквіту літератури й мистецтва не відповідають загальному розвитку суспільства, його прогресу. З іншого боку, бурхливий розвиток цивілізації, матеріального виробництва (наш час) не супроводжується адекватним рівнем розвитку духовної культури. Сьогодні панує практицизм, споживацька психологія, обмежена орієнтація на вузьку спеціалізацію, зневага до культурної спадщини, гуманітарних знань і мистецтва.

На основі викладеного можна зробити висновок, що культура є особливим феноменом, який не можна емпіричним шляхом відокремити від будь-якої сфери суспільного життя. Вона є й результатом діяльності людей, продуктом праці; і процесом творення, подальшого розвитку і збагачення матеріальних і духовних цінностей; і умовою та способом життєдіяльності людей, у якому втілюються культурні досягнення.

 

Складний  та  багатогранний  характер  культури  як  суспільного  явища  зумовлює  її

поліфункціональність. Функції культури розкривають ту роль, що вона відіграє в житті суспільства.

1. Людинотворча (гуманістична, світоглядна) – головна функція культури, оскільки з нею пов’язані і нею визначаються всі інші. Суть її полягає в тому, що людина формується, лише залучаючись до світу культури: формується її світогляд, людський дух, емоції, оцінні складові, цінності.
2. Суспільно-перетворююча функція — здійснюється через перетворення природи, суспільства та людини. Вона забезпечує засвоєння та перебудову світу і є засобом розвитку людського суспільства, лежить в основі культурно-історичного прогресу.
3. Етноформуюча  та  етнозахисна  функція  –  тісно  пов’язана  з  суспільно- перетворюючою, суть її полягає в тому, що культура творить неповторне обличчя нації, надає їй своєрідності, національної самобутності. Національна самобутність проявляється не тільки в наявності етнічних фізичних, психічних расових ознак, а й у культурних чинниках – мові,   традиціях,  національних   цінностях,   способах   господарювання,   побуту,   формах проведення дозвілля тощо. Етнозахисна функція виявляється в тому, що культура забезпечує цілісність і самобутність нації, оберігає її від руйнівного впливу чужих елементів.
4. Пізнавальна функція — полягає в тому, що культура розкриває перед людиною скарбницю знань та практичного досвіду поколінь. Через культуру, яка об’єднує природничі, технічні та суспільні знання, людина пізнає навколишній світ і саму себе, реалізує свій культурний генофонд через знання.
5. Інтегративна (об’єднуюча) функція — полягає у здатності культури об’єднувати людей незалежно від їхньої національної чи конфесійної приналежності, світоглядних чи ідеологічних орієнтацій у певні соціальні спільноти, а народи – у світову цивілізацію. Культурні здобутки кожного народу є вагом внеском у світову скарбницю культури.
6. Семіотична (символічна, знакова від гр. semion – знак) функція — полягає в тому, що носіями інформації про культуру є системи знаків та символів. Вони фіксують факти матеріальної і духовної культури. Наприклад, у літературі, музиці, мистецтві такими знаками є слово, текст, звук, колір, форма, адже у них закодовано реальний зміст свідомості, цілу гаму емоцій, знань.
7. Комунікативна  (спілкувальна,  трансляційна)  функція  –  тісно  пов’язана  з семіотичною і полягає в передачі культурного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності  та  формування  на  цій  основі  різноманітних  способів  спілкування.  Цю функцію культура виконує за допомогою складної символічної та знакової систем, які зберігають досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, засобах виробництва, релігійних  культах  тощо.  Наприклад,  справжнє  мистецтво  не  знає  ніяких  меж,  воно зрозуміле і доступне всім; музика Баха звучить однаково захоплююче як для віруючих, так і атеїстів.
8. Регулятивна (нормативна, керувальна) функція реалізується через систему норм, правил, традицій, які регулюють людські особистісні і суспільні відносини, є орієнтирами в житті, засобами пристосування до умов життя. Мораль, право, традиції, звичаї, обряди, етикет
9. — основа для здійснення регулятивної функції.
10. Ціннісна (аксіологічна, від гр. ахіа – цінність, вартість) функція – полягає в тому, що культура виступає засобом передавання, поширення, культивування цінностей. Цінності
11. — це еталони, ідеали, те, що є святим для людини чи групи людей, народу або суспільства. Вони  можуть  бути  загальнолюдськими,  соціальними,  культурними,  особистісними.  Це звичаї, судження, ідеї, основоположні