Історія української культури 002

З усіх культур доби заліза скіфська культура є однією з найдивовижніших, вона залишила велику кількість царських поховань-курганів, найвідоміші з яких могила Куль-Оба під Керчю, курган Чортомлик під Нікополем, могила Солоха поблизу Запоріжжя, Товста Могила біля Орджонікідзе та сотні ін. Виявлені також залишки могутніх городищ: Пастирське городище на Черкащині, Мотронинське на Київщині, Немирівське на Поділлі.

Держава скіфів – це величезна поліетнічна імперія від Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю з центром в Україні. Попри державне об’єднання, культура скіфів не була однорідною. Її складали племена іранського та угро-фінського походження, що вступали в діалог з балтами, греками, праслов’янами. Грецький історик та мандрівник Геродот називав такі племена скіфів: скіфи-орачі, царські скіфи, скіфи-елліни, гіпербореї, гелони, неври, що свідчить про етнічну та соціальну неоднорідність. Це був конгломерат народів, сплав різних компонентів

— кочової культури, привнесеної з Азії, та осілої, частково місцевої.

Науковці стверджують, що і скотарство, і землеробство досягло у скіфів значного розвитку: вони володіли навичками селекції, розводили велику рогату худобу, коней, свиней; вирощували просо, ячмінь, пшеницю; розвиненими були ремесла – ткацтво, прядіння, металообробка, гончарство, кушнірство, ювелірне ремесло.

Чинником  єдності  культури  стало  активне  формування  релігійних  та  ідеологічних уявлень. Скіфи вірили в божественне походженні царів, що надавало їм верховної військової, світської та релігійної влади, існував культ царів з посмертною героїзацією, спорудженням святилищ. У скіфів був політеїзм, упорядкований пантеон богів: верхівку посідала богиня вогню, що єднає світ Табіті (та, що зігріває); другий рівень пантеону обіймали подружжя богів неба і землі – Папай (бог грому, усіх небесних світил) та його дружина Апі (богиня землі).  Третій  рівень  богів  пов'язаний  з  культом  богів-героїв,  пов’язаних  з  античним впливом: Гойтосір (Аполлон) – захисник спільноти, Аргімпаса (Афродіта) – богиня родючості,   захисниця   людей   і   тварин,   Арей   –   божество   воєнної   вдачі,   Тагімсад   – покровитель воїнів, втілення царської влади. Міфологія скіфів була багата на сказання про героїчні діяння предків, проте лише уривки її відомі з грецьких переказів.

Велике значення у скіфів мав культ предків, віра в потойбічне життя, що підтверджує велика кількість артефактів у скіфських курганах-святилищах, куди клали обладунки, одяг, зброю,  золоті  прикраси.  Вони  свідчать  про  високий  розвиток  мистецтва,  досконалий художній смак скіфів.

Важливою  складовою  художнього  доробку  скіфів  була  скульптура  –  стовпоподібні статуї, фігури воїнів у бойових обладунках

Художнім досягненням скіфської доби є так званий «звіриний стиль» у декоративно- прикладному мистецтві. Запозичений з Азії, цей стиль ґрунтувався на використанні різних матеріалів  (золото,  срібло,  бронза,  залізо,  кістка,  ріг),  різних  технологій  (литво, штампування, гравіювання, кування, різьблення, інкрустація), декорування (зброї, кінської зброї, предметів культового характеру). Провідну роль у цьому стилі відіграли образи оленя, кабана, коня, хижих тварин і птахів. Зі Сходу запозичені образи лева, грифона, цапа, сфінкса. Розташовували ці звірині композиції горизонтальними чи вертикальними рядами.

Найвідоміші у світі такі скіфські артефакти:

• скіфська пектораль (з лат. пектус – груди) з кургану Товста могила (Дніпрпетровська обл.). Це золота нагрудна прикраса скіфського царя вагою 1140 г і діаметром понад 30 см, шедевр ювелірного мистецтва світового значення, знайдена в 1971 р. Зберігається у Київському музеї історичних коштовностей України у Києві. Композиція пекторалі складається з трьох рівнів: найнижчий — анімалістичні сцени (міфологічні та реалістичні звірі); середній — флористичні мотиви; верхній — побутові сцени із життя скіфів за участю домашніх тварин (є версія, що це скіфський варіант легенди про пошуки золотого руна).
• золотий гребінь з кургану Солоха на Мелітопільщині Запорізької обл., відкритого й дослідженого М. Веселовським. Гребінь оздоблено мініатюрними левами, над якими – сцена бою вершників. Зберігається в Ермітажі.
• срібні вази з позолотою з Чортомлицького й Гайманового курганів та кургану Солоха. Прикрашені сценами приборкання коней, полюванням вершників, побутовими сценами.

У 4 – 3 ст. до н. е. скіфська культура починає занепадати внаслідок економічних (криза кочового скотарства), соціальних (занепад віськового стану) та ідеологічних чинників (занепад військової ідеології). На українські землі прийшли сармати (об’єднання іранських племен – сіраків, аорсів, роксоланів, аланів та ін.), які витіснили скіфську культуру. Це були споріднені зі скіфами племена (Геродот писав про їх походження від шлюбу скіфів з амазонками).   Головним   досягненням   сарматської   культури   став   розвиток   військової ідеології, культ меча, вогню, коня. У художній сфері надбанням сарматів став новий звіриний стиль, поліхромно-інкрустований камінням чи емаллю. Визначними пам’ятками цього мистецтва є комплекс золочених предметів та прикрас, виявлених у могилі-кургані сарматського вельможі біля м. Азова, а також золоті прикраси з могили цариці в кургані Хохлач на Подонні (Новочеркаський скарб).

 

Значний внесок у культурний полілог, що склався у давні часи на теренах України,

зробила  антична  культура.  Майже  тисячолітню  історію  осередків  античної  цивілізації  в

Північному Причорномор'ї поділяють на два періоди – грецький і римський.

У   грецький   період   (7 – 1 ст. до н. е.)   тривало   виникнення   полісів   у   Північному Причорномор’ї, у дельтах річок Дністра, Бугу і Дніпра. Серед них Тіра (Белгород- Дністровський), Ольвія (біля Миколаєва), Херсонес (тепер Севастополь), Пантікапей (Керч), Фанагорія