Історія української культури 002

Природа зробила українців непідготовленими до боротьби з довкіллям, в тому числі й соціальними негараздами, обумовила панування індивідуалізму. Причому індивідуалізм українців не дієвий, а пов'язаний з самозамкненістю, ізольованістю, інтровертістю (моя хата скраю).

Особливості природи, м’якість лісостепу, далечина степу виявилися й у своєрідності української  мови,  яка  відрізняється  гармонією,  мелодійністю,  створює  атмосферу неспішного спокійного спілкування.

Природне середовище сприяло й діалогові культур: через «степовий коридор» на українських землях приходили численні кочові народи, впливаючи на формування українського характеру; а водний шлях Дніпром – «шлях із варяг у греки» уводив нашу культуру в коло середземноморської. Водночас Дніпро розділяв територію України на право- й лівобережну, що зумовило відмінності в системі господарювання, в політично-державних спрямуваннях та культурних пріоритетах.

Життя українців на кордоні між Заходом і Сходом, Європою та Азією сформувало свідомість  українця  як  людини  прикордоння,  яка  характеризується  розмаїттям  етичних, релігійних, правових, політичних спрямувань.

Постійні навали, багатовікове чужоземне панування, стан нестабільності, постійної загрози духовно-культурного пригноблення, знищення найактивніших представників українського   народу,  постійні   зради   власного   народу   українською   елітою   породили прагнення  до  самозбереження,  внутрішнє  неприйняття  влади.  А  тривале  перебування  у складі  Російської  імперії  породило  комплекс  «малороса»,  «молодшого  брата», меншовартості.

На формування культури впливає також ментальність народу – підсвідомий тип мислення, система цінностей. В українському менталітеті найбільш яскраво простежуються такі ознаки: емоційність, індивідуалізм, споглядальність, самозаглиблення, відсутність агресивності, інтровертність, кордоцентризм, екзекутивність, толерантність, антеїзм, селянськість (орієнтація на ідеали хліборобів, що зумовлює поміркованість, традиційність, злиття з природою, працелюбність), орієнтація на малий гурт (прагнення створити рай у власному домі), бівалентність, (двоїстість психічних реакцій українців: авантюрно-козацька, схильна до максималізму, та селянська, схильна самозаглиблення й самопізнання).

Отже, український народ зумів створити культуру, яка займає гідне місце у світовій, має власне обличчя, самобутня і неординарна.

1. Українська культура належить до євразійського типу, вона формувалася на стику європейської та азійської культур, не протистояла ні європейським, ні азійським духовним цінностям, але й не підпорядковувалася їм. На цій території залишила відбиток антична культура, але разом з тим відчутні віяння кіммерійців, сарматів, скіфів, печенігів, татар.
2. Українська культура є складовою індоєвропейського кола культур, що визначається і походженням мови, спорідненням міфологічного світогляду, уявленням про Всесвіт.
3. Українська культура є відкритою, функціонує і розвивається у світовому культурному просторі.
4. Українська культура є гетерогенна (неодноріна) і в культурно-етнографічному, і в соціально-історичному, і в конфесійному відношенні.
5. Вона є  культурою  селянською, хліборобською.  Причому селянськість  –  ознака не лише сільського населення, а й інтелігенції. Це певний тип психології, ментальності (обожнення землі, працьовитість)
6. Культурно-етнографічна неоднорідність (наявність різних культурно-сторичних зон, різних субетносів).

В історії української культури культурологи виділяють кілька періодів, тісно пов’язаних з історичними умовами формування української нації.

Перший період – стародавня культура України (від кам’яного віку, 15 тис. рр. до н. е., до прийняття християнства, Х ст. н. е.).

Другий період – культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (Х – ХІІІ ст.).

Третій період – українська культура литовсько-польської доби. Український ренесанс

(ХІV – ХVІ ст.).

Четвертий період - культура українського бароко (ХVІІ – ХVІІІ ст.).

П’ятий період – епоха просвітництва й романтизму в Україні (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.).

Шостий  період  –  національно-культурне  відродження  (друга  половина  ХІХ  –

початок ХХ ст.). Зародження модернізму.

Сьомий період - Українська культура в період соцреалізму (30-40 – 80-ті рр ХХ ст.).

Восьмий період – культуротворчі процеси в умовах незалежності. Постмодернізм у мистецтві. (90-ті рр.ХХ ст – перше десятиліття ХХІ ст.).

Оскільки культура базується на стику багатьох наук, спектр методів і принципів її дослідження досить широкий. Вони дають змогу показати логіку розвитку культури упродовж століть з урахуванням специфіки національних моделей. Головним принципом є принцип історизму, який передбачає аналіз усіх явищ життя у послідовному часовому розвитку. При цьому використовують діахронні, синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та інші методи дослідження, а також методи, запозичені з інших наук (психологічний, психоаналітичний, соціологічний, структуралістський).

 

Джерела вивчення історії української культури дуже різноманітні. Їх можна згрупувати у кілька видів:

1. пам’ятки  духовної  культури,  зафіксовані  в  усній  формі  –  казки,  міфи,  легенди, билини, думи, пісні тощо;
2. незліченні пам’ятки матеріальної культури: археологічні знахідки, містобудування, культова   та  побутова   архітектура,   хатнє   начиння,   меблі,   сільськогосподарський   та ремісничий реманент, технології виробництва;
3. писемні джерела – літописи, різні види літератури, закони й державні документи;
4. живопис як симбіоз духовної й матеріальної культури.

 

 

1. Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.
2. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
3. Діалог культур на праукраїнських землях.

• Скіфська культура.
• Антична епоха в українському контексті.
• Культура та дохристиянські вірування давніх слов’ян.

 

Палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, «первісні венери», археологічна культура, мізинська

культура, буго-дністровська культура, середньостогівська культура, ямна культура, трипільська культура, культура шнурової кераміки, зарубинецька культура, ченяхівська культура, скіфи, кіммерійці, сармати, анти, пантеон.

 

1. Історіяукраїнськоїкультури:Курслекцій/Л. В. Анучина,О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 59 – 87.
2. Історія  української  культури:  Навч. посіб.  /  О. Ю. Павлова,  Т. Ф. Мельничук,  І. В. Грищенко; за